Пам’ять, що гартує, та відповідальність, що рятує

26 квітня ми вшановували 40-ві роковини аварії на Чорнобильській АЕС — катастрофи, що назавжди змінила світ. Це пам’ять про тих, хто поклав своє життя і здоров’я, щоб зупинити поширення невидимої смерті.  Це біль втрат і водночас нагадування про ціну помилок. Чорнобиль — це урок відповідальності, який не має строку давності. Сьогодні, крізь призму сорока років, варто згадати і роль наших сіл у ті трагічні часи

Траса, яка проходить крізь села нашої громади — Нові та Старі Петрівці, Лютіж — у 1986-му стала живою артерією, що з’єднувала Київ із зоною катастрофи. У перші тижні після аварії вона перетворилася на одну з ключових логістичних доріг. Саме цим шляхом рухалися на північ колони автобусів для евакуації та нескінченні потоки спецтехніки.

Щоб радіоактивний бруд на колесах не потрапив до столиці, в Лютежі та Нових Петрівцях діяли пункти спеціальної обробки (ПуСО) та дозиметричні пости. Кожен міксер з бетоном, кожна вантажівка, кожен автобус, що повертався із зони зараження, проходив тут ретельну мийку спецрозчинами. Також проводили дезактивацію одягу, взуття й дозиметричний контроль ліквідаторів, які працювали на ЧАЕС, і евакуйованого населення. У лісах поблизу Гути й Лютежа розміщувалися підрозділи інженерних військ і частин цивільної оборони, які працювали в Зоні.

А після завершення активної фази ліквідації наслідків лиха села нашої громади стали домівкою для багатьох переселенців, які втратили власні оселі в Поліському та Чорнобильському районах.

Гірка іронія долі в тому, що за сорок років після техногенного жаху ми знову говоримо про протирадіаційні укриття, але вже в контексті сучасної війни. У темі номера газети ми публікуємо результати перевірки Держаудитслужби щодо будівництва укриття в Петрівському ліцеї. Факти вражають: аудитори вбачають завищення вартості робіт на майже 19 млн гривень. Ревізори не знайшли обладнання на 2 млн грн, від меблів до медичних холодильників, і не отримали документів, які підтверджують їх наявність, а гідроізоляція фундаменту виявилася вдвічі тоншою, ніж передбачав проєкт. Матеріали вже передані правоохоронцям, і ми будемо пильно стежити за розвитком цієї справи.

Та попри всі виклики, громада продовжує жити й боротися. На сторінках нашої газети— історія морпіха Олександра Макаренка зі Старих Петрівців, який повернувся з російського полону після 26 місяців неволі. Це розповідь про незламність, жагу до життя й материнську любов.

Культурний фронт також тримає оборону. В нашій статті ми знайомимо вас із виставкою ікон на склі авторства Тетяни Скоромної та Марини Ковальської, представленою в Нових Петрівцях. Це відродження давньої традиції, яка колись була поширена на Київщині.

Також у наших матеріалах ви знайдете репортаж про дитячу виставу-реквієм «Чорнобиль. Зупинене життя». Символічно, що саме діти через танець та емоцію передають пам’ять про події 40-річної давнини, нагадуючи нам, за яке майбутнє ми боремося сьогодні.

Тож продовжуємо будувати дієву громаду в тих реаліях, які маємо нині. Пам’ятати минуле, виправляти помилки сьогодення й підтримувати одне одного.

Бережіть себе. Слава Україні!

Олександр Сагура, засновник газети «Київське море»