Образи на склі

У Нових Петрівцях уперше на Київщині показали унікальну колекцію ікон

2–17 квітня у Національному музеї-заповіднику української військової звитяги в Нових Петрівцях відбувалася виставка майстринь зі Львова Тетяни Скоромної та Марії Ковальської. Експонували ікони на склі — традиційні для Галичини та колись поширені на Київщині. Про створення крихких витворів і про те, як виставку зустріли в Петрівській громаді, мисткиня розповіла «Київському морю»

Творчі й непередбачувані

Тетяна Скоромна родом з Черкащини. 2005 року поїхала до Львова вивчати сакральне мистецтво іконопису. Однак на факультеті образи на склі не досліджували.

— Вважається, що це такий народний вид ремесла. Він був для ярмарку, домашнього вжитку. Тобто це позацерковне мистецтво, — пояснює майстриня.

І додає: ікона на склі — це творче, непередбачуване й неканонічне явище. Канонічна ікона — це сакральне зображення, створене за суворими церковними правилами: іконографічними канонами. Образи на склі — вільна інтерпретація біблійних сюжетів.

Тетяна Скоромна познайомилася з цим видом ікон 2010 року, коли стала їздити на Ягеллонський ярмарок традиційної культури в польському Любліні.

— Я не дуже розуміла техніку. І мені потрапила до рук книжка колекціонерки Оксани Романів-Тріски, яка добре знається на цьому. Прочитала у неї, що ікону на склі малював зазвичай чоловік, дружина розфарбовувала, а діти пильнували, аби по витвору не бігали кури. Тобто це була така сімейна праця, де кожен робив своє, — розповідає художниця.

Тетяні Скоромній дуже подобається скло. Крихкість цього матеріалу вона вважає символічною. Адже ікони в родинах заведено оберігати від падінь і ушкоджень.

Ще одна особливість: зворотний дзеркальний спосіб малювання. Тобто коли художник пише на склі, він не бачить, що у нього виходить.

Технологія така: спочатку майстер відшліфовує і знежирює скло, далі виводить пером із тушшю, а потім розмальовує олійними фарбами.

Неабияким мистецтвом є і рами для образів: гуцули роблять їх із куполами, візерунками та хрестиками.

Художницю вразило й те, що у Європі цей вид творчості був поширений у XIX сторіччі, а на Гуцульщині він зберігся до 80-х років минулого віку.

— Цю техніку застосовували і на Київщині, але чомусь затрималася тільки на Гуцульщині, — пояснює Тетяна Скоромна.

Вона порівнює такий живопис із першим тиражуванням, адже гуцули брали скло і прикладали його до тих картин, які їм подобалися, та перемальовували.

— На одне і те саме скло ми можемо наліпити багато ікон та зробити квіти. Тобто це така повна свобода творчості, і вона мене дуже захоплює,— каже майстриня.

 

Уперше в Нових Петрівцях

2015 року пані Тетяна час від часу возила свої роботи на ярмарки у Європу, однак ікону на склі не презентувала як окремий вид мистецтва.

— Такі митці, як Остап Лозинський, Роман Зелінько, Олесь Дзиндра, наголошували на тому, що ікони на склі — це наша самобутня народна творчість. Вони вивели цей жанр на рівень вищого мистецтва. І воно почало поширюватися в Україні, — розповідає Тетяна Скоромна.

Мисткиню з її роботами запросили до США. Перед цим вона отримала пропозицію від керівника Національного музею-заповідника української військової звитяги Владислава Альохіна презентувати ікони у Нових Петрівцях.

— Коли почула, що можна показати роботи в цьому музеї, неабияк зраділа. До цього я виставлялась у Верховині. Для мене велика честь представити ікони на Київщині, — запевняє майстриня.

Враження про виставку в Тетяни Скоромної найтепліші.

— Я щаслива, що мала таку прекрасну співпрацю. Від людей були дуже добрі відгуки, що страшенно приємно, — ділиться художниця.

Петрівчани позитивно оцінили й роботи учениці та колеги Тетяни Скоромної — молодої майстрині з Дрогобича Марії Ковальської, яка не змогла, на жаль, презентувати їх особисто.

Відвідало виставку в музеї багато гостей, серед них духовенство Вишгородської єпархії ПЦУ та керівники Петрівської громади, представниця омбудсмена в Київській області та Києві Тетяна Самойленко. На екскурсію приїздили також учні з Фастова.

Ще майстриня мала творчі зустрічі, а у вільний час встигла насолодитися тишею і красою Київського моря.

Зберегти традицію

— Я беру скло і прикладаю до ікон. Це перша серія робіт. Друга серія — мої унікальні творчі роботи. Я малюю все, що мені подобається, — розповідає Тетяна Скоромна.

Вона наголошує, що додає своїм іконам позаконфесійності. В них є і католицькі, і православні мотиви.

— Українська ікона якраз вбирає як східні, так і західні традиції. І я хочу це продемонструвати, — пояснює мисткиня.

Окрім ікон на склі, вона працює і в сакральному жанрі. Однак мріє про поширення і розвиток саме цього народного промислу.

— Я хочу, аби традиція розпису образів на склі розвивалася, зокрема на Київщині. Бо це наше, рідне. Чудово, що такий жанр зберігся в Україні, бо в Європі вже зовсім не вміють цього робити, — додає пані Тетяна.

Текст — Яна Осадча