Образи на склі

    Дата публікації: 07.05.2026

    У Нових Петрівцях уперше на Київщині показали унікальну колекцію ікон

    2–17 квітня у Національному музеї-заповіднику української військової звитяги в Нових Петрівцях відбувалася виставка майстринь зі Львова Тетяни Скоромної та Марії Ковальської. Експонували ікони на склі — традиційні для Галичини та колись поширені на Київщині. Про створення крихких витворів і про те, як виставку зустріли в Петрівській громаді, мисткиня розповіла «Київському морю»

    Творчі й непередбачувані

    Тетяна Скоромна родом з Черкащини. 2005 року поїхала до Львова вивчати сакральне мистецтво іконопису. Однак на факультеті образи на склі не досліджували.

    — Вважається, що це такий народний вид ремесла. Він був для ярмарку, домашнього вжитку. Тобто це позацерковне мистецтво, — пояснює майстриня.

    І додає: ікона на склі — це творче, непередбачуване й неканонічне явище. Канонічна ікона — це сакральне зображення, створене за суворими церковними правилами: іконографічними канонами. Образи на склі — вільна інтерпретація біблійних сюжетів.

    Тетяна Скоромна познайомилася з цим видом ікон 2010 року, коли стала їздити на Ягеллонський ярмарок традиційної культури в польському Любліні.

    — Я не дуже розуміла техніку. І мені потрапила до рук книжка колекціонерки Оксани Романів-Тріски, яка добре знається на цьому. Прочитала у неї, що ікону на склі малював зазвичай чоловік, дружина розфарбовувала, а діти пильнували, аби по витвору не бігали кури. Тобто це була така сімейна праця, де кожен робив своє, — розповідає художниця.

    Тетяні Скоромній дуже подобається скло. Крихкість цього матеріалу вона вважає символічною. Адже ікони в родинах заведено оберігати від падінь і ушкоджень.

    Ще одна особливість: зворотний дзеркальний спосіб малювання. Тобто коли художник пише на склі, він не бачить, що у нього виходить.

    Технологія така: спочатку майстер відшліфовує і знежирює скло, далі виводить пером із тушшю, а потім розмальовує олійними фарбами.

    Неабияким мистецтвом є і рами для образів: гуцули роблять їх із куполами, візерунками та хрестиками.

    Художницю вразило й те, що у Європі цей вид творчості був поширений у XIX сторіччі, а на Гуцульщині він зберігся до 80-х років минулого віку.

    — Цю техніку застосовували і на Київщині, але чомусь затрималася тільки на Гуцульщині, — пояснює Тетяна Скоромна.

    Вона порівнює такий живопис із першим тиражуванням, адже гуцули брали скло і прикладали його до тих картин, які їм подобалися, та перемальовували.

    — На одне і те саме скло ми можемо наліпити багато ікон та зробити квіти. Тобто це така повна свобода творчості, і вона мене дуже захоплює,— каже майстриня.

     

    Оригінальна техніка: ікони на склі створюються дзеркальним  способом, тобто художник не бачить, що в нього виходить.  Фото з архіву Тетяни Скоромної
    Оригінальна техніка: ікони на склі створюються дзеркальним способом, тобто художник не бачить, що в нього виходить. Фото з архіву Тетяни Скоромної

     

    Уперше в Нових Петрівцях

    2015 року пані Тетяна час від часу возила свої роботи на ярмарки у Європу, однак ікону на склі не презентувала як окремий вид мистецтва.

    — Такі митці, як Остап Лозинський, Роман Зелінько, Олесь Дзиндра, наголошували на тому, що ікони на склі — це наша самобутня народна творчість. Вони вивели цей жанр на рівень вищого мистецтва. І воно почало поширюватися в Україні, — розповідає Тетяна Скоромна.

    Мисткиню з її роботами запросили до США. Перед цим вона отримала пропозицію від керівника Національного музею-заповідника української військової звитяги Владислава Альохіна презентувати ікони у Нових Петрівцях.

    — Коли почула, що можна показати роботи в цьому музеї, неабияк зраділа. До цього я виставлялась у Верховині. Для мене велика честь представити ікони на Київщині, — запевняє майстриня.

    Враження про виставку в Тетяни Скоромної найтепліші.

    — Я щаслива, що мала таку прекрасну співпрацю. Від людей були дуже добрі відгуки, що страшенно приємно, — ділиться художниця.

    Петрівчани позитивно оцінили й роботи учениці та колеги Тетяни Скоромної — молодої майстрині з Дрогобича Марії Ковальської, яка не змогла, на жаль, презентувати їх особисто.

    Відвідало виставку в музеї багато гостей, серед них духовенство Вишгородської єпархії ПЦУ та керівники Петрівської громади, представниця омбудсмена в Київській області та Києві Тетяна Самойленко. На екскурсію приїздили також учні з Фастова.

    Ще майстриня мала творчі зустрічі, а у вільний час встигла насолодитися тишею і красою Київського моря.

    Зберегти традицію

    — Я беру скло і прикладаю до ікон. Це перша серія робіт. Друга серія — мої унікальні творчі роботи. Я малюю все, що мені подобається, — розповідає Тетяна Скоромна.

    Вона наголошує, що додає своїм іконам позаконфесійності. В них є і католицькі, і православні мотиви.

    — Українська ікона якраз вбирає як східні, так і західні традиції. І я хочу це продемонструвати, — пояснює мисткиня.

    Окрім ікон на склі, вона працює і в сакральному жанрі. Однак мріє про поширення і розвиток саме цього народного промислу.

    — Я хочу, аби традиція розпису образів на склі розвивалася, зокрема на Київщині. Бо це наше, рідне. Чудово, що такий жанр зберігся в Україні, бо в Європі вже зовсім не вміють цього робити, — додає пані Тетяна.

     

    Текст — Яна Осадча

     

     

    Читайте також

    Ця чарівна купальська ніч

    Читати далі

    Півонії, обійми і донати для фронту

    Читати далі

    «Якщо загину, нехай мене поховає дядя Коля»

    Читати далі

    Від футболу до таборів закордоном

    Читати далі

    Запустити серце — врятувати життя

    Читати далі

    Два роки чекали на диво

    Читати далі

    Два роки чекали на диво

    Читати далі

    Забрала хвороба

    Читати далі

    Право на власне майбутнє

    Читати далі

    Вимір відповідальності

    Читати далі

    Пам’ять, що гартує, та відповідальність, що рятує

    Читати далі

    «Плани, яким не судилося здійснитися»

    Читати далі

    «Завжди допомагав товаришам»

    Читати далі

    «На нього завжди можна було покластися»

    Читати далі

    Загинув на Донеччині за Україну

    Читати далі

    Замість весільного маршу — прощання

    Читати далі