Районування чи руйнування?
Дата публікації: 02.09.2020
Мешканці Вишгородського району розпочали боротьбу за його існування. Що стало поштовхом до цього? Чому район може зникнути?
Альтернатива ліквідації
Трохи передісторії. В Україні реформують адміністративно-територіальний устрій. Наразі у всіх областях сумарно нараховується 490 районів, проте їх ліквідують і створять 129 нових. Кабінет Міністрів України вже ухвалив відповідні проєкти постанов. У Київській області замість 25 районів створять 6.
Урядовці пояснюють, що така реформа забезпечить відповідність системи адміністративно-територіального устрою районного рівня України сучасним вимогам та європейським стандартам.
Під «знесення», зокрема, підпадає і Вишгородський район. Проте його влада та мешканці не задоволені тим, що за планом Уряду він має стати частиною Бучанського району. Аргументують тим, що після зникнення району життєві потреби населення будуть задовольнятися не повністю.
Вишгородська районна рада запропонувала альтернативний варіант адміністративно-територіального поділу – створення у Київській області додаткового Вишгородського району (з Поліським, Іванківським та Бородянським районами у складі та з адміністративним центром у Вишгороді). На основі такої пропозиції сформували і надіслали звернення до Комітету Верховної Ради України. До речі, це вже не перше таке звернення до різних інстанцій та ешелонів вищої влади.
Свою думку з приводу ситуації, яка склалась, висловив Сергій Миронов, депутат Вишгородської районної ради: «Особисто я до останнього вірю, що Вишгородський район буде. Цей район розвивається як приміський різносторонньо – і в промисловий, і в туристичний бік, і як спальний район. Мешканці вже звикли, що всі свої адміністративні питання вони вирішують у Вишгороді».
Зі слів депутата, Вишгород має залишитись районним центром тому, що він знаходиться близько до Києва, до того ж, Буча не відповідає усім необхідним вимогам щодо комфортності та якості надання адміністративних послуг.
Пікет під парламентом
Днями вишгородчани провели пікет під стінами Верховної Ради, під час якого висловили своє незадоволення ліквідацією їхнього району. У пікеті також взяли участь активісти Іванківського, Поліського та Бородянського районів.
За їх переконанням, запропонований депутатами Вишгородської райради альтернативний проєкт формування районів дасть людям змогу найповніше отримувати життєво необхідні послуги, а керівництву – підтримувати на високому рівні освіту, культуру та медицину, реалізувати соціальні проекти, залучати інвестиції, а отже, активно розвиватись.
Пікет видався гарячим. Андрій Клочко, голова Комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, запитав у активістів, навіщо їм це, адже «децентралізовані» райони не будуть виконувати звичні функції, які виконували до реформування.
З пікетувальниками також поспілкувалась народна депутатка від 96-го округу Ольга Василевська-Смаглюк. Депутатка пообіцяла уважно підійти до питання, яке поставили пікетувальники.
Вишгородці налаштовані рішуче боротися за існування свого району, і є вже перші результати: народні депутати пообіцяли розглянути пропозицію створення Вишгородського району. «Дуже важко це розглядалося. Головне – сьогодні не прийняли остаточного рішення. Київська облрада підтримала створення Вишгородського району», – розповідає депутат обласної ради від Вишгородського району Андрій Пещерін.
Голова Вишгородської районної ради Ростислав Кириченко каже: «Вдалось переконати учасників засідання (Комітету Верховної Ради – ред.), що треба розглянути Вишгородський район у складі Бородянського, Іванківського, Поліського районів. Спочатку видно було, що не хотіли цього, але я і народні депутати, які представляли Вишгородщину, наводили свої аргументи».
Ростислав Кириченко подякував народним депутатам за увагу до розгляду питання та представникам громадськості, котрі приїхали до Верховної Ради підтримати позицію районних депутатів. Але зауважив, що боротьба за Вишгородський район – триває.
Наталя Городенко
Читайте також

Ця чарівна купальська ніч

Півонії, обійми і донати для фронту

«Якщо загину, нехай мене поховає дядя Коля»

Від футболу до таборів закордоном

Запустити серце — врятувати життя

Два роки чекали на диво
Два роки чекали на диво
Забрала хвороба
Право на власне майбутнє
Вимір відповідальності
Пам’ять, що гартує, та відповідальність, що рятує
«Плани, яким не судилося здійснитися»
«Завжди допомагав товаришам»
«На нього завжди можна було покластися»
Загинув на Донеччині за Україну