Ця чарівна купальська ніч

У Лютежі на Івана Купала водили танки й передавали традиції молодому поколінню.

Народні пісні, танці, вінки з польових квітів, купальське вогнище та щирі усмішки створили атмосферу, у якій давні українські традиції ожили для дітей і дорослих.

На березі озера, в затінку розлогих верб, у Лютежі відзначили свято Купала. Захід мав відбутися
24 червня, але його довелося перенести на 26-е через похорон захисника. До події готувалися заздалегідь. Працівники Культурно-освітнього центру «Берегиня» власноруч створювали декорації, прикрашали локацію, облаштовували фотозони, готували квіти для плетіння вінків і продумували кожну деталь етновечора «Ця чарівна купальська ніч».

— Магія народжувалася ще до початку свята. Кожна прикраса, стрічка, віночок і кожна деталь створювалися з любов’ю, щоб подарувати всім учасникам незабутній вечір українських традицій. Для нас це не просто захід, а можливість доторкнутися до культурної спадщини, відчути силу єдності, красу українських звичаїв і провести літній вечір у колі друзів та однодумців, — розповідає організаторка, очільниця центру «Берегиня» Людмила Коваль.

В очікуванні купальського багаття: гурт «Веснянка» створює святкову атмосферу.
Фото: «Київське море»

Упродовж вечора біля озера лунали народні пісні, жартівливі та серйозні. Учасники водили
хороводи, плели вінки й долучалися до давніх купальських обрядів. Тим, хто не вмів плести вінки, показували, як це робити. Всім охочим малювали тимчасові тату хною. Юні інтелектуали могли грати в настільні ігри у затишній альтанці в парку.

А як розвели багаття, свято набуло особливої атмосфери.

— Коли запалало купальське вогнище, зазвучали народні пісні, а вечір наповнився щирими усмішками, теплом і справжньою магією українського літа, то зрозуміли, все, що планували, було потрібним. Ми живемо у складні часи, але наша українська душа завжди потребує свята, — каже Людмила Коваль.

Особливого настрою додавали народні пісні. Гурт «Древо», який очолює Катерина Бондаренко,
виконував їх акапельно. Для учасниць колективу це ще й спосіб зберігати те, що формувало
українську культуру.

— Дуже швидкий прогрес — від хати-мазанки, яку ми мазали двічі на рік, і рушників на вікнах до розумного будинку, де натиснув кнопку — і все робиться. Колись ходили телевізор дивитися до сусідів, а тепер можемо запросто поговорити з Канадою. Наше покоління не тільки багато бачило і знає. Наша місія — зберегти те, що було у нас. Бодай пісню і традицію, — міркує Катерина Бондаренко.

Вона пояснює, що цього разу ансамбль виступав не в повному складі.

— У когось високий тиск, хтось упав. Як би сказали по-лютізьки — чотири молодиці, дві вдовиці й Катерина-завклубша, — жартує керівниця «Древа».

Найбільше жінку тішить те, що народні традиції знаходять відгук у молодого покоління.

— Приємно дивитися, як молодь ходила у таночку. Єдина біда: чого не вистачає тому москалю? — зітхає пані Катерина.

На початку святкування пролунала повітряна тривога: у повітря піднявся ворожий МІГ. Але, на щастя, тривала недовго, й після відбою захід продовжили. А завершилося свято великим танком навколо багаття. Люди закликали Перемогу. Також у дружньому колі грали в ігри: передавали одне одному вінок під музику, а той, на кому пісня зупинялася, мав висловити побажання всім. Зичили миру, перемоги, грошей, радості, добробуту, злагоди у родинах. Свято Івана Купала в Лютежі вкотре показало, що українська культура існує не лише у фольклорних збірках чи музейних експозиціях. Вона живе у спільному співі біля вогнища, в дитячих вінках, у хороводах на березі озера та в людях, які бережуть пісні й передають їх тим, хто продовжить цю традицію.