Непроста водиця – Дзвінкова Криниця

Воду з джерела Дзвінкової криниці пили князівські дружинники, ченці, філософи-мандрівники, шляхта, славні козаки – Семен Палій, Самійло Самусь, Остап Гоголь; видатні письменники – Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та інші; гетьман Павло Скоропадський та ще багато хто з політиків

У Нових Петрівцях тече стародавнє джерело – гідрологічна пам’ятка при­роди. Знайти його просто: спуститися вниз по вулиці Межигірській до парку «Межигір’я» і попри паркан пройти праворуч. Окрім джерела, тут є Козацька галявина, різні пам’ятні знаки, каплич­ка, дерев’яний храм у традиційному ко­зацькому стилі – церква Преображення Господнього Межигірського.

Вода у Дзвінковій криниці чиста й прозора. Має металевий смак, бо багата на залізо.

КОЛИ НАВКОЛО БУВ ЛИШЕ ЛІС

Олексій Яцина з Нових Петрівців зма­лечку ходив попри джерело до бабусі. «Зрізав, аби не йти автодорогами, зайти до криниці, води тут попити, грибів по­шукати. Раніше були лише ліс, джерело, звичайною сіткою огороджена державна дача Щербицького», – пригадав Олексій своє дитинство.

Із другом Олексій наважувалися переліз­ти паркан: «Глибоко ми не ходили, аби недалеко було тікати. Охороняла зви­чайна неозброєна пара людей. Іноді нас наганяли. Але загалом місцина була за­кинутою. Старі будівлі завалювалися. Все це нагадувало Прип’ять, навіювало сум. Мама розповідала, що в її дитинстві тут вовки були. У моєму дитинстві я бачив лише фазанів».

Коли Олексієві було дев’ять років, його татові Валентинові Яцині замо­вили зробити пам’ятники для Дзвінкової криниці. «Мій тато – художник із пам’ятників. Його робо­ти є і в Старих, і у Нових Петрівцях, і в Лютежі. Тоді не було комп’ютерного набиття лазером, цінилася ручна робота художників», – зазначив Олексій Яцина.

У червні 1998 року 12 чоловіків спустили у яр пам’ятний камінь із портретом Тараса Шевченка та рядками його поеми «Чер­нець». У творі Кобзар згадував Дзвінкову криницю, поема розповідає, як тут до­бував своє життя гетьман Семен Палій, похований у Межигір’ї у 1710 році.

Іде чернець Дзвонковую
У яр воду пити
Та згадує, як то тяжко
Було жити в світі.

Тарас Шевченко,
поема «Чернець»

Того ж дня був встановлений іще один пам’ятний камінь, теж робота Вален­тина Яцини. На ньому вірш Миколи Ніколаєнка – ентузіаста, поета, жите­ля Нових Петрівців, автора гімну села. Напис нагадує про вандалізм більшови­ків, які підірвали й знищили усі при­міщення Межигірського Спасо-Преоб­раженського монастиря (Межигірський Спас), який був тут розташова­ний від 988 до 1934 року.

ЧОМУ КРИНИЦЯ – ДЗВІНКОВА?

За легендою чернець Межигірського Спасо-Преображенського монастиря зробив каскад дзвоників під струменем водички. Вода потрапляла на вінця, дзвоник відхилявся, зачіпав інші дзвоники, і так утворювалася мелодія. У темному лісі передзвін виконував функцію звукового маяка для подорожніх, які йшли до Межигірського монастиря.

Межигірський Спас був головною козацькою святинею. Козаки жертвували сюди значні кошти. Богдан Хмельницький своїм універсалом від 21 березня 1656 року надав у власність монастиря Вишгород із Петрівцями та Мощонами. Тут облаштували шпиталь, і відставні воїни приїжджали лікуватися й добувати решту життя. Можливо, саме тому воду Дзвінкової криниці почали називати цілющою, бо тут поновлювали сили козаки.

У 1786 році Межигірський Спас потрапив під реформу Російської імперії щодо скорочення кількості монастирів та відчуження їхнього майна на користь імператорської скарбниці.

Від 1798 по 1874 роки на території монастиря була Межигірська фаянсова фабрика. Саме на фабрику приїздив Тарас Шевченко. Як художник він тоді працював над серією живописних робіт «Мальовнича Україна». У своїх малюнках зобразив Вишгород, Нові Петрівці, Межигір’я. Пив воду з Дзвінкової криниці. Спеціально до джерела приїздив і Пантелеймон Куліш.

У 1886-му Межигірський монастир було відновлено. А у 1934 році за рішенням політбюро КПРС Києво-Межигірський Преображенський монастир підірвали. На місці святині побудували заміську урядову резиденцію, обнесли її парканом і доступ для простих людей закрили.

«В РІДНІМ КРАЇ ПАНУВАТИ…»

У 2002 році резиденцію зайняв Віктор Янукович і приватизував її у 2007 році. Хотів прихопити додатково й Дзвінкову криницю. «Хамовиті озброєні охоронці чіплялися до людей, які звикли приходити сюди. Були конфлікти. Я йшов зі своїм собакою – німецька вівчарка Дунай. Вони з погрозами, що зараз застрелять і мене, і собаку», – пригадав Олексій Яцина. Проте місцеві мешканці не віддали своєї Дзвінкової криниці.
Віктор Янукович побудував дерев’яні стежки, цегляні сходи до яру, аби охоронцям було легше патрулювати за межами резиденції. Тепер цими доріжками ходять тисячі туристів. Екскурсії національним парком «Межигір’я» закінчуються саме тут.

У 2005 році тут побудували маленьку капличку. У 2011 році – невелику дерев’яну церкву Преображення Господнього Межигірського. Щонеділі отець Артур проводить службу для невеликої парафії.

🟢 Марія ПІВТОРАК

На фото: дерев’яна церква Преображення Господнього Межигірського біля джерела. Автор – Олександр ЦИПЕНЮК