Петрівчани обурюються відсутністю доріг на деяких вулицях
Чимало жителів Нових Петрівців навесні та восени змушені добиратися до своїх домівок по багнюці. Далеко не кожен автомобіль зможе там проїхати. Бо на деяких вулицях дороги немає і ніколи не було. Сільська влада пояснює, що в пріоритеті нині підтримка ЗСУ і пропонує мешканцям скинутися на облаштування шляхів самим. Водночас у громаді запланували грейдерування ґрунтових доріг та ямковий ремонт асфальтових. Цьогоріч планують зробити лише одну дорогу — до кладовища у Старих Петрівцях
Гумові чоботи і вперед
Володимир Коваленко п’ять років живе на вулиці Богдана Хмельницького, де стоять приватні будинки.
Пересуватися дорогою можна лише взимку, коли вона замерзне, та влітку — коли засохне. Восени і навесні — суцільна багнюка.
Машина Володимира стоїть на виїзді з того місця, де має бути дорога. Адже проїхати звідти додому неможливо, пройти також проблематично, якщо не маєш гумових чобіт.
— Дивіться, навіть зробили вказівник, що тут вулиця Богдана Хмельницького, на якій є газ і вода. Але жодної дороги, підходів до власних будинків ми тут не бачимо, — каже місцевий мешканець.
Він додає, що влада надала людям можливість побудуватися, провели електрику, призначили адреси, а ось із дорогою не склалося.
— Тут не було ані гравію, ані іншого насипу, не кажучи вже про якісь сучасні умови. Не проїде ані швидка, ані пожежна. Навіть трактор може застрягнути, — обурюється Володимир Коваленко.
Новопетрівчанин розповідає, що разом із сусідами звертався до влади, але відповідь була: дорогу не робитимуть, бо йде війна і немає коштів. Людям запропонували зібрати гроші та зробити дорогу самим. Чоловік також звернувся до начальника відділу житлово-комунального господарства та благоустрою Петрівської сільської ради Ігоря Філіпченка. Чиновник нібито пообіцяв відрядити КАМАЗи, які засиплють дорогу.
— Жоден КАМАЗ не приїхав, жодного камінця сюди не висипав, — нарікає мешканець.
Володимир Коваленко також запросив Ігоря Філіпченка зустрітися з журналістом «Київського моря», та начальник відділу на цю пропозицію ніяк не відреагував.
— У Нових Петрівцях є величезні підприємства, наприклад хлібзавод. До речі, він використовує цю дорогу влітку постійно, коли можна проїхати. Хлібовозки їдуть цим шляхом і розбивають його. А на дорогу грошей дати нікому, — обурюється Володимир.
Ні проїхати, ні пройти: новопетрівчанин Володимир Коваленко запрошує чиновників прогулятися його вулицею. Фото: «Київське море»
Де чиї дороги
Відповідно до статті 8 Закону України «Про автомобільні дороги», усі дороги загального користування поділяються на два типи: державного та місцевого значення.
Ремонт доріг проводить той розпорядник, кому вони належать. Дорогами державного значення опікується Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України і служби відновлення та розвитку інфраструктури в областях.
Автомобільні дороги державного значення поділяються на міжнародні, національні, регіональні й територіальні. Ремонтують їх коштом держбюджету.
Зокрема, через нашу громаду проходить траса регіонального значення Р-02 (Київ—Іванків—Овруч), яку в народі називають Вишгородською дорогою.
До повноважень обласних держадміністрацій належить забезпечення фінансування та розвиток мережі автомобільних доріг загального користування місцевого значення.
Загальна протяжність мережі автодоріг місцевого значення на Київщині становить понад 6 300 кілометрів.
Попри війну на Київщині цієї весни активно ремонтують дороги одразу у дев’яти громадах: Боярській, Узинській, Бучанській, Гостомельській, Бишівській, Богуславській, Тетіївській, Гірській і Студениківській. Петрівської у переліку немає.
Комунальні дороги — це саме ті, що перебувають у власності місцевих органів самоврядування, ремонтують їх із бюджету громади.
За даними Київської ОВА, на ремонт комунальних доріг у бюджетах громад закладено 570 млн грн.
Також варто зазначити, що ремонт доріг буває різний: капітальний, поточний (ямковий, усунення тріщин) та утримання — прибирання й оновлення розміток тощо.
Робота в розпалі: цьогоріч на Київщині спрямували рекордні кошти на ремонт доріг. Фото: Київська ОВА.
Інші пріоритети
У Петрівській сільській раді кажуть, що нині їм точно не до доріг. Бо є інші пріоритети: підтримка ЗСУ.
За словами сільського голови Радіона Старенького, єдина дорога, яку планується привести до ладу цьогоріч, це до кладовища у Старих Петрівцях. На решту коштів немає.
На інших дорогах буде лише поточний ремонт. У бюджеті громади на 2026 рік на утримання та розвиток автомобільних доріг і дорожньої інфраструктури передбачено 3,5 млн грн.
За результатами тендерів на ямковий ремонт піде приблизно 1,5 млн, на ремонт струменевим методом — 650 тис. Щодо заливки швів нині іде тендер на суму орієнтовно 489 тис.
Про такі дороги, як на вулиці Богдана Хмельницького, зараз навіть не йдеться — їх треба будувати з нуля, що поки «не на часі».
Ігор Філіпченко у коментарі «Київському морю» зазначив, що наразі облаштування твердого покриття на ґрунтових шляхах не проводиться, бо в період воєнного стану фінансові ресурси громади спрямовують насамперед на першочергові потреби, зокрема підтримку військових.
— В окремих місцях ситуація зі станом ґрунтових доріг складна, особливо в періоди весняних паводків або інтенсивних опадів. Про проблемні ділянки нам відомо, і вони перебувають на контролі. За можливості та наявності матеріалу проводимо підсипку найбільш проблемних ділянок дороги, — пояснив чиновник.
Для підтримання проїзного стану ґрунтових доріг у громаді двічі на рік навесні та восени виконують роботи з грейдерування.
— Там, де є технічна можливість, дорожнє полотно профілюється, що дозволяє покращити відведення води та загальний стан проїзду, — додав Філіпенко.
Відповідаючи на конкретне запитання про дорогу на вулиці Богдана Хмельницького, чиновник сказав:
— Наразі виконати будь-які роботи на цій ділянці неможливо через стан ґрунту. Коли дорога підсохне, спробуємо спланувати її грейдером. Якщо буде наявний відповідний матеріал, додатково проведемо підсипку проблемних місць.
Станом на 20 березня, коли номер готувався до друку, ніяких робіт на Богдана Хмельницького досі не проводили.
Радіон Старенький додав, що до повномасш-табного вторгнення у громаді грейдерували та ущільнювали катком 35 км доріг. Виділяли на це 190 тис. грн. Цього вистачало, щоб таку роботу зробити двічі — навесні та восени.
Зараз на ці роботи спрямовано 199 тис. гривень.
— Але цього вже не вистачить. Будемо влітку виділяти додаткові кошти. Реально, з урахуванням збільшення вартості пального та зарплат, витрати вдвічі зросли, — зауважує голова.
За словами депутата Петрівської сільської ради Сергія Миронова, у Нових Петрівцях ситуація з ґрунтовими дорогами найкритичніша, бо там глинозем, тоді як у Старих Петрівцях, Лютежі та Гуті-Межигірській — пісок.
— У Нових Петрівцях складніше, без чобіт не пройдеш, вода стоїть. В інших селах волога не тримається, пройшов дощ, і через дві години вже можна ходити, — розповідає депутат.
Він вважає, що, клацнувши пальцями, дорогу ніхто не зробить.
— Є черга на відновлення, ремонт і будівництво нових доріг. Нині їх може будувати тільки Київ. У нас лиш ремонт робиться. Ми жодної дороги є не профінансували, бо немає коштів, — каже депутат.
Сергій Миронов пояснює, що на кожній сесії розглядається близько 20–30 подань про допомогу від військових частин, яким виділяють по 300–700 тисяч гривень. Також у Нових Петрівцях склалася критична ситуація з напірною каналізацією, куди було влучання.
— Тобто питання доріг розглядатиметься, але не скоро. Виняток — центральна дорога в Гуті-Межигірській. На її ремонт виділено кошти, оскільки вона була зруйнована внаслідок обстрілів, там через влучання були цілі вирви, — зазначає депутат.
Мрія петрівчанина: мешканці сусідніх громад уже їздять свіжозалатаними дорогами. Фото: Київська ОВА
Лопати в руки
Чи погоджуються петрівчани з тим, що під час війни будівництво доріг, особливо ґрунтових, де приватні будинки, недоцільне?
Під емоційним зверненням Володимира Коваленка, яке «Київське море» опублікувало на своїй сторінці у фейсбуку, багато коментарів. Думки — різні.
«Війна в країні, ви бачили, де купували ділянки. То зараз вам будувати дорогу чи ті гроші виплатити людям, у яких побило хати і які живуть у Петрівській громаді все життя?» — пише Володимир Кучерявий.
Директорка Петрівського ліцею Ольга Петровська також висловилася з цього приводу:
«Ви питаєте, що коїться, раз дороги такі. Вій-на коїться. Спробуйте зараз виділити гроші на асфальт! Знаєте, скільки людей буде проти? А ще є багато вимог збоку держави щодо того, куди можна витрачати кошти, а куди — ні».
«Будинки люди будують за свої гроші на сво-їй ділянці. А дороги — це обов’язок влади, для цього ми й платимо податки. Тому не потрібно перекладати відповідальність на людей», — вважає Лідія Гладка.
Деякі коментатори писали, що самотужки робили собі дорогу.
«Зробили самі. Скинулися всі, купили щебінь і насипали», — зазначає Сергій Брехт.
Утім, не всі мають позитивний досвід самостійного будівництва доріг.
Аліна Мартиненко, яка живе на вулиці Затишній, розповідає, що їм влада теж так відповіла: скидайтеся самі, бо дороги у вас не буде ще років 10–15.
«Ми скинулись із сусідами, засипали щебе-нем, а на наступний рік проїхав грейдер від сільської ради, загрібши весь щебінь. Я підняла галас, писала Радіону Миколайовичу, подзвонив його заступник, перепросив і запевнив, що “завтра грейдер усе виправить”. Але вже не було чого виправляти: щебінь валявся у траві обабіч дороги», — пише мешканка громади.
Тоді, за її словами, влада знову запропонувала скинутися на щебінь, мовляв, можуть поради-ти, де дешевше, й пообіцяли грейдером безкоштовно розрівняти.
«Замовили в них три КАМАЗи по 6 тисяч гривень, то привезли битий асфальт і вживаний щебінь. Величезне каміння від ремонту дороги на Богатирській», — розповідає жінка.
Аліна Мартиненко додає:
«Ми вже багато разів скидалися на вулицю. Хочеш жити в комфорті — потрібно вийняти зі своєї кишені».
* * *
Аргумент «усе на ЗСУ» сьогодні є залізобетонним для будь-якої витрати. Проте дороги — це не питання комфорту чи естетики. Це питання базової безпеки. Можливість проїзду для карети швидкої допомоги чи пожежної машини не може бути «не на часі» навіть у війну. Жителі Петрівської громади хочуть бачити в місцевій владі партнера, а не безпорадного спостерігача, який констатує: «грошей нема, чекайте перемоги в гумових чоботях».
