«П’ятеро дітей — це не так складно, як здається»

Історія багатодітної мами Марини Гавриленко

За її плечима — роки материнства, безсонних ночей, пошуку себе і віднайдення гармонії. Марина Гавриленко — багатодітна мама. Вона виховує п’ятьох доньок: 16-річну Анастасію, 14-річних двійнят Ярославу та Майю, 8-річну Поліну і 6-річну Єлизавету. Жінка будує кар’єру масажиста й остеопата, живе в ритмі любові, відповідальності та внутрішньої сили

Багатодітність — традиція

Марина також виросла у багатодітній сім’ї. Вона була найстаршою дитиною і дбала про двох менших братів. Один із них — Дмитро Кашка — став справжнім прикладом для багатьох.

Разом із дружиною Людмилою Дмитро теж створив велику та дружну родину. Вони виховували шістьох дітей.

Чоловік був справжнім патріотом своєї країни. Ще 2014 року Дмитро добровольцем пішов на фронт, а з початком повномасштабного вторгнення знову став на захист Батьківщини. Загинув у Кліщіївці на Донеччині, нагороджений нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

За гіркою іронією долі документи на звільнення Дмитра з лав ЗСУ надійшли в день його смерті…

Прагнення ідеальності

Зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм Марина познайомилася під час навчання в університеті ім. Драгоманова. Їй було 20, вона вивчала видавничу справу, він — логопедію. Сергій майже одразу зрозумів, що закохався, хоча Марина була досить стриманою, більше цікавилася навчанням і ставилася до хлопців з пересторогою. Марина і Сергій одружилися через два роки після знайомства. А невдовзі у них з’явилася перша донечка Анастасія.

— З народженням Насті на мене навалилася величезна відповідальність. Я намагалася бути ідеальною мамою: все стерилізувала, прасувала, будь-яка дрібничка роздувалася до проблеми та істерики, — зізнається Марина.

«Двійнята навчили дбати про себе»

Через два роки з’явилися двійнята Ярослава і Майя. Вони розчинили надмірний перфекціонізм і навчили Марину головного: якщо не дбати про себе, то нічого не зможеш дати дітям.

— Двійнята народилися великими (3340 г і 3410 г) шляхом кесаревого розтину. Вони були на грудному вигодовуванні, їли у подвійному обсязі, суміші не визнавали. Я розуміла: якщо не поїм, то не буде молока. Годувала їх, клала в ліжко й одразу йшла робити собі чай та їсти, — згадує Марина.

З’явився режим і зникла надмірна стерильність. Двійнята росли міцнішими та здоровішими за старшу.

— Настя була чистюлею, а двійнята — ураган! Вони носилися, могли годинами бігати і гратися на вулиці. Але й імунітет у них був кращим. Це змусило мене переглянути свої погляди, — каже жінка.

 

Усі різні, і кожна — унікальна

Четверту доньку Поліну Марина називає «подарунковою дитиною».

— Поліна — це сонечко, подарунок. Спокійна, вдумлива, лагідна. Вона розвивалася інтелектуально, рано заговорила, тоді як інші діти були більш фізично розвинені, наприклад, раніше почали ходити. Поліна дуже добра і майже не скандалить. Її можна було легко зайняти: дати коробку з ґудзиками — і дитина на півтори години була зайнята, — усміхається Марина.

З Поліною їй було спокійно, та й старші дівчата допомагали няньчитися з малою. А от наймолодша, Єлизавета — повна протилежність Поліні, ще один маленький ураган.

— Вони всі різні, унікальні, зі своїм характером. Кожна з них — це маленький всесвіт.

«Тільки діти та айкідо»

Марина працювала лише рік за спеціальністю. Потім — нескінченні декрети.

Сергій ще в університеті залучив кохану до айкідо, яким вона займалася 10 років з перервами. Це стало для Марини способом дати раду тілу й емоціям.

Утім, роки декретів давалися взнаки — жінка раптом усвідомила, що всі теми в спілкуванні у неї зводяться до дітей та айкідо.

Справжнє своє покликання Марина знайшла вже після народження наймолодшої Лізи.

— Зараз я остеопат і масажист. Займаюся співочими чашами, міксую масаж та остеопатію, допомагаю відновлювати емоційний баланс, — пояснює Марина.

Поєднувати роботу із сім’єю досі буває складно.

— Приходячи додому, розумію, дітям потрібна увага мами, а мені хочеться тиші та спокою, — зізнається вона.

Виклики виховання

Півтора року тому через невиліковну хворобу помер чоловік Марини Сергій. Тож усі життєві справи повністю лягли на плечі жінки. Величезну підтримку надає мама, Світлана Кіндратівна, за що Марина їй безмежно вдячна.

Дітей змалечку привчають до самостійності, порядку і хатніх обов’язків. Дівчата допомагають: чергують на кухні, готують страви, миють посуд, прибирають, няньчаться з молодшими.

Свої зони відповідальності мають навіть найменші дівчата: Єлизавета відповідає за воду для собаки, Поліна стежить за чистотою холодильника. Старші сестри по черзі супроводжують молодших до школи й садочка — Поліна навчається очно, а Ліза в дитсадку.

Через війну старші перебувають на дистанційці. Це складно і виснажливо.

— Ми всі мріємо, щоб наш Новопетрівський ліцей нарешті запрацював у звичному форматі. Та, на жаль, місцева влада досі не добудувала укриття, через що діти змушені навчатися онлайн і обмежені в живому спілкуванні, — жаліється Марина.

Жінка намагається виховувати особистостей, а не просто слухняних дітей:

— Головне у вихованні — любити доньок, бачити в кожній особистість, більше спілкуватися і знаходити час для спільних занять. Я мрію, щоб вони реалізувалися, знайшли себе, свій шлях і своє щастя.

Марина не романтизує багатодітне материнство, але і не шкодує. Головне — бути чесною із собою:

— Чесність із собою — це основна цінність. Її я намагаюся передати і своїм дітям. Розуміти, чого хочеш, і йти до мети — це і є життя.