«Якби не ваша маскувальна сітка, нас би вже не було»

Як у найменьшому селі громади продовжують плести сітки для бронетехніки та накідки для піхоти і снайперів

У невеличкому приміщенні в Гуті-Межигірській серед ниток, рибальських сіток і мішковини робота кипить щодня. Вже не перший рік пальцями та гачками жінки вплітають в основу не просто камуфляжні стрічки, а любов і турботу про захисників. Журналісти «Київського моря» вже розповідали про цих працелюбних волонтерок у серпні 2022-го та лютому 2024-го. Нині ми знову завітали до «Шалених бджілок», аби дізнатися, що в них нового, чи змінилися потреби захисників і як вдається зберігати мотивацію день за днем плести маскувальні сітки

Всупереч труднощам

«Шалені бджілки» працюють у складі київської організації «Рій» з літа 2022 року, і не випадково група має таку назву. Жінки віком від 65-ти і до 70+ працюють із запалом, що й молоді могли б позаздрити. Спочатку було більше плетільниць, але з часом хтось втомився, хтось захворів, тож із 20 залишилося всього 8 людей.

— Дехто вже не помічає війни, але ми не можемо так. Бо знаємо, що є ті, кому це потрібно, — зітхає 78-річна волонтерка Марія Кияшко. — Нікого незмушуємо. Хто хоче — хай приєднується. Вчимо, показуємо. Колись і ми не вміли, а тепер навчилися і руками, і гачками плести.

Ті, хто залишився, не здаються. Бо, як кажуть жінки, найцінніша нагорода — це слова вдячності від військових. Ініціаторкою руху стала Ірина Людвіченко, у якої на фронті чоловік і син. Вона веде списки, приймає замовлення.

— Наші сітки вже не раз рятували життя. Якось нам написали: «Якби не ваша маскувальна сітка, нас би вже не було». Ми читаємо та плачемо. І від цього ще дужче хочеться працювати, — розповідає Марія Кияшко. — У нас багато родичів на війні. Мій племінник воює, хрещеник воює, його син воює, троюрідний брат воює. Кожна сітка — ніби їм усім.

Заняття це нелегке. Бувало, що через морози електрику вимикали, тож ще 2022 року волонтери подарували генератора. Жінки самі зібрали гроші на пальне, самі все налагодили й продовжили роботу. Бо знають: на війні труднощі значно більші, тому не можна зупинятися.

— Вік, звісно, бере своє, спина болить, але це дрібниці, коли думаєш, що там, на фронті, нашим захисникам важче, — ділиться Марія Матвіївна.

Замовлення приходять від військових з різних напрямків фронту. Спочатку робили їх для 72-ї бригади, яка стояла в селі, потім — для 92-ї, 95-ї. Тепер усе «Рій» відправляє тим, хто подав заявку.

70-річна Ольга Дорожко долучилась до плетіння сіток у грудні 2022-го, коли в місцевій групі побачила оголошення: «Потрібні руки для плетіння сіток», відтоді жінка приходить щодня.

Окрім сіток, відправляють захисникам вовняні шкарпетки та серветки. Ольга Іванівна згадує, як, лежачи в лікарні, сплела три пари.

— Дивлюся, Іра виставила у групу фото: хлопці одержали посилку зі шкарпетками, кажуть, що такі теплі, аж знімати не хочеться. Мені тоді так радісно стало. Я розумію, як їм важко, і якщо можу зробити бодай щось, аби їм стало легше — маю це робити, — ділиться пенсіонерка.

Мультіфункціональні майстрині

Маскувальні сітки плетуть із мішковини, спанбонду та рибальських сіток. Раніше жінки самі шукали тканину, різали і дихали пилом, який розлітався від мішковини. Тепер отримують уже порізаний матеріал. Роблять ще маскувальні накидки — шоломники, зброярники, пончо. Замовлення надходять безперервно, відправляють їх поштою туди, де потрібні.

«Бджілки» виготовляють для бронетехніки великі та широкі полотна, а для піхоти — менші пончо. Є ще «снайперські» — їх доводиться плести гачком, це найважче.

— Якщо це плащ-пончо для військового, то його ми плетемо вчотирьох десь чотири дні. Полотно може бути до чотирьох метрів завдовжки та два метри завширшки. Спочатку край укріплюємо трьома нитками, потім іде ряд по одній нитці в кожну клітинку. Це у нас така своя особлива технологія, — розповідає Ольга Дорожко.

Жінки сміються: якби мали по 20 років, напевно, назвалися б «енерджайзерами». А так — «шалені бджілки». Бо без упину трудяться, злітаються разом щоранку на плетіння, як у
вулик.

— День за днем. Вузол за вузлом. Ми не воюємо, але робимо те, що можемо. Це наш внесок у перемогу, — кажуть волонтерки.

Текст і фото — Валерія Головачова