Герої на щиті

    Дата публікації: 07.04.2025
    Загиблі герої Петрівської громади

     

    З великим болем у серці цього місяця ми попрощалися з двома мужніми захисниками, які віддали свої життя за Україну — новопетрівчанами Костянтином Шатілом і Віталієм Самійленком. Рідні, побратими та односельці провели Героїв в останню путь, утворивши живий коридор із квітами

     

    21 березня Петрівська громада попрощалася із Костянтином Шатілом. Захисник народився 8 червня 1990 року, його доля була тісно пов’язана з Новими Петрівцями. Тут він ріс, навчався у місцевій школі, працював на заводі «Церезіт».

    8 листопада 2024 року Костянтин став до лав гранатометного взводу роти вогневої підтримки 95-ї ОДШБр, де служив солдатом. 10 березня 2025 року воїн загинув на Курському напрямку під час виконання бойового завдання. Йому було 34 роки.

    — Людяний, чесний, завжди знаходив час допомогти — чи то сусідам по господарству, чи просто підтримати добрим словом, — саме таким Костянтина пам’ятатає сусід Руслан Чеховський.

    У захисника залишилися батьки, сестра, дружина та маленька донечка.

    22 березня Петрівська громада схилила голови у скорботі, проводжаючи в останню путь Віталія Самійленка. Він народився 30 листопада 1983 року в Нових Петрівцях. Тут минули дитячі та юнацькі роки, закінчив школу, служив в армії у Павлограді, згодом здобув освіту фінансиста у Вінницькому соціально-економічному інституті.

    Та коли війна прийшла на українську землю, Віталій не залишився осторонь. Ще 2014 року він доєднався до лав ЗСУ. А в листопаді 2022 року, коли ворог намагався зламати нашу державу, вдруге став до строю, аби захистити Батьківщину. Був солдатом кулеметного відділення взводу вогневої підтримки в 111 ОБрТрО.

    — Я його няньчила, коли мені було дев’ять, а він тільки народився. Ми завжди були разом — він ішов зі мною на прогулянки, бігав за мною, не відходив ані на крок. Коли потрібна була допомога, я зверталася до Віталіка — він без вагань збирав друзів і приходив чи то дах перекрити, чи щось полагодити, — згадує близька подруга дитинства Алла Радкевич.

    Життя воїна обірвалося 14 березня 2025 року на Донецькому напрямку. У захисника залишилися мама, сестра та дружина.

    Щирі співчуття рідним! Вічна пам’ять і подяка Героям!

     

    Фото з фейсбук-сторінки Петрівської сільської ради

    Читайте також

    Місце, де чекають своїх

    Читати далі

    «Не дай, Боже, нікому таке пережити»

    Читати далі

    «Плани, яким не судилося здійснитися»

    Читати далі

    «Завжди допомагав товаришам»

    Читати далі

    Загинув на Донеччині за Україну

    Читати далі

    Замість весільного маршу — прощання

    Читати далі

    Два роки чекали на диво

    Читати далі

    Забрала хвороба

    Читати далі

    Право на власне майбутнє

    Читати далі

    Вимір відповідальності

    Читати далі

    Пам’ять, що гартує, та відповідальність, що рятує

    Читати далі

    «Плани, яким не судилося здійснитися»

    Читати далі

    «Завжди допомагав товаришам»

    Читати далі

    «На нього завжди можна було покластися»

    Читати далі

    Загинув на Донеччині за Україну

    Читати далі

    Замість весільного маршу — прощання

    Читати далі