«Виспівати» горе

Дата публікації: 19.03.2024

 

 

У Старих Петрівцях жительки громади організували гурток психологічної підтримки

 

У Петрівській громаді з літа 2022 року щотижня відбуваються зустрічі жінок, які відчувають потребу у спілкуванні та підтримці. Ті, хто втратив коханих або чекає на їхнє повернення з війни, жінки, яким потрібна підтримка чи допомога, приходять гуртом співати, в’язати, а інколи — просто мовчки поплакати

 

Підходячи до кімнати, де відбуваються зустрічі, уже за кілька метрів відчуваєш, як звідти віє чебрецем і липою. Так пахне особливий чай, трави на який збирає Марина Кравченко — співорганізаторка психологічної групи для жінок. Хоч родом вона з Донеччини й переїхала у громаду 2002 року, але саме тут відчула себе вдома.

 

— Наші люди зараз переживають дуже складні емоції. Я пам’ятаю ще початок війни у 2014 році, коли до нас із Донеччини прибували переселенці. Тоді це нас стосувалося нібито менше. А нині війна зачепила всіх, нашої громади торкнулася надто близько, тому наші емоції такі складні. І щоб давати їм раду, також треба набиратися сил, — розповідає Марина Кравченко.

 

«Їду в ліс, щоб покричати»

 

Марина, учасниця групи, зізнається: з початку війни звичні речі перестали її тішити. Натомість прийшла втома від життя. Через це вона дозволяє собі… покричати.

 

— Буває, що я виїжджаю в ліс, можу покричати, які знайду товщі дерева — пообіймаю кожне, наговорюся з ними. І стає набагато легше. Бо не кожна жінка може прийти й поділитися з іншими людьми своїми страхами. Багато таких замкнених жінок, які думають, що попросити про допомогу чи зізнатися про те ж насильство в родині — це соромно. А є такі, що вважають це нормою, бо живуть з цим десятки років, — розповідає петрівчанка.

 

Співорганізаторка зустрічей каже, що найскладніше для всіх жінок, які приходять, незалежно від обставин їхнього життя — попіклуватися про себе та власний емоційний стан. Адже всі турбуються про сім’ю, особливо під час війни, намагаючись знайти спільну мову і з дітьми, і бути не лише коханою, а й другом для чоловіка. Проте за цими турботами про себе забувають або й не можуть дозволити собі цього. Тож головне, на чому наголошує Марина Кравченко на кожній зустрічі — аби жінки замислювалися: «Як я можу попіклуватися про себе?» й потім реалізовували те, що спало їм на думку.

 

Співають, аби не плакати

 

Жінки також запевняють, що важливу роль під час кожної зустрічі відіграють пісні. Тому вони співають колискові та народні пісні. Це дозволяє розслабитись і безболісно прожити емоції, на які не вистачає сил у буденному житті — хоч це не лише сум або розпач, а інколи й позитивні емоції, які ніби «не на часі».

 

— Іноді на зустрічах найщемніше, найголосніше співають матері, чиї діти загинули. І це особливо торкає мене. Бо вони кажуть самі, що співати треба, їм так легше. Вони ніби виплескують своє горе у піснях, — ділиться Марина Кравченко.

 

Паралельно, співаючи, жінки вишивають, роблять свічки та малюють. Тому між собою зустрічі вони називають «дівочим гуртком» і терапією — місцем, куди можна прийти й дозволити собі на кілька годин забути про турботи й біди.

 

 

Розповісти найпотаємніше

 

Вікторія, мешканка Старих Петрівців, зауважує: вже після першої зустрічі вона відчула себе наповненою позитивними емоціями та враженнями. Тому тепер жінка приходить щоразу по відчуття спокою і тепла, яке створюють собі піснями, чаями та розмовами досхочу.

 

Тетяна Яременко, інша співорганізаторка групи, додає: такі зібрання планувалися давно, з усвідомленням, що не кожна жінка у громаді може попросити про потрібну їй допомогу. Тож коли влітку 2022 року відбулися перші зустрічі — стало зрозуміло, що у петрівчанок нарешті з’явилося «безпечне коло», в якому вони можуть розповісти або попросити про будь-що.

 

— Сюди кожна з нас приходить з чимось своїм. Комусь щось болить, хтось хоче щось попросити, інша — поговорити й виговоритися нарешті, бо у небагатьох жінок є люди поруч, які можуть вислухати певні речі. А тут це можна зробити в повній безпеці для себе — насамперед психологічній, — пояснює петрівчанка.

 

Марина Кравченко додає: все, що роблять жінки на зустрічах — стане у пригоді й військовослужбовцям, які повернуться з фронту додому. Тому вже зараз потрібно вчитися бути чутливими до їхніх емоцій і переживань, поведінки тощо. Це — мінімум, чим можуть допомогти учасниці групи громаді та її адаптації до повернення захисників.

 

Невдовзі, коли на вулиці потепліє, психологічні зібрання планують перенести на природу — щоб співати на березі Київського моря, бити в барабани, зустрічати схід і захід сонця, виїздити туди з наметами чи гуляти берегом. А поки — збираються в затишному кабінеті, де пахне липою та чебрецем.

 

Щоб долучитися до психологічних зустрічей або дізнатися більше деталей, телефонуйте Марині Кравченко за номером (096)-939-10-86.

 

Текст і фото — Аліна Євич