Робота на пенсії та допомога небайдужих
Дата публікації: 19.12.2023
Як виживають пенсіонери Петрівської громади під час війни
У Петрівській громаді — близько чотирьох тисяч офіційно зареєстрованих пенсіонерів. Багато з них опинились у скруті під час війни. Ми поспілкувалися з петрівськими пенсіонерами, щоб дізнатися, як вони виживають нині. Хтось втратив усе, але судиться з державою-агресором, хтось працює, аби покрити витрати на базові речі, та всі підтримують одне одного
Вижити допомагають квіти і волотери
Мабуть, найвідоміша пенсіонерка Петрівської громади — Галина Мисак зі Старих Петрівців. У червневому номері «Київського моря» ми публікували історію руйнування її будинку від російської ракети. Тоді бабуся Галя дивом вижила. Однак її дім відновленню не підлягає. Зараз вона живе в орендованій квартирі, яку оплачують волонтери.
Жінка перенесла операцію на черепі, але не втратила волі до життя — повернулася до улюбленої справи. Галина Мисак продає квіти біля метро «Мінська» та вже встигла стати місцевою знаменитістю. Наприкінці жовтня, у її день народження, волонтери, які опікуються бабцею, організували флешмоб. Через соцмережі попросили небайдужих викупити якнайшвидше букети квітів у пані Галини, щоб та могла відсвяткувати своє 85-річчя у колі друзів. Про це написали відомі інтернет-видання, а фото із вдячними покупцями ширилися від публікації до публікації.
— Найбільше вона не хоче просити у людей гроші, — каже волонтерка Алла, яка вже багато років допомагає Галині Мисак. — Бабуся Галя має невелику пенсію, дохід від продажу квітів і дуже добре серце. Її мрія — мати власне житло.
Для Галини це вже друга війна, жінка родом з Полтавщини та в трирічному віці застала Другу світову. Пригадує, що було важко, але сучасна війна для неї страшніша. Тому понад усе чекає перемоги.

Усі зароблені кошти — на ліки
Ще одна жителька Старих Петрівців — 73-річна Ольга Букай — також змушена працювати, щоб покрити свої мінімальні потреби. Півтора року тому Ольга Марківна овдовіла, тож справляється, як може, сама. Наприкінці листопада жінка потрапила до лікарні через критично низький тиск. Пішла на кладовище провідати чоловіка, перенервувалася, каже, бо не має можливості облаштувати йому гарну могилку. А наступного дня стало зовсім зле. Тепер чекає, коли стан здоровʼя стабілізується, щоб повернутися до роботи.
— Працювати дуже важко, я о четвертій ранку встаю, бо до шостої треба доїхати в Київ на роботу, — розповідає Ольга Марківна. — Може, варто вже й покинути її, бо сил геть бракує.
Ольга Букай має 52 роки трудового стажу та всього шість тисяч гривень пенсії, ще близько пʼяти тисяч заробляє як санітарка. Кошти переважно йдуть на ліки, інколи навіть на їжу не вистачає, опалення вмикає на мінімум, щоб зекономити. Але жінка не випрошує допомоги та чекає літа й закінчення війни. Може, стане легше…
Головне — позитивне мислення
Любов Францева зі Старих Петрівців вийшла на пенсію три роки тому по інвалідності — через онкологію. Нині жінці 59, та, попри стан здоровʼя, їй теж доводиться підробляти.
— Моя пенсія — 2100 гривень, цих коштів хіба на ліки та продукти вистачає, а ще ж треба за світло і газ заплатити, — ділиться пані Люба. — Зараз витрачаю на ліки 700-800 гривень, це ті, які пʼю щодня. Є програми для отримання безкоштовних медикаментів, але я їх не беру, бо мені не підходять.
Жінка працює прибиральницею по дві години пʼять днів на тиждень і в середньому отримує сім-вісім тисяч гривень. Радіє, що вдається відкласти собі на лікування зубів, така в неї мрія. Пані Люба розуміє, як важливо правильно мислити. А тому не втрачає оптимізму.
— Я стараюсь відкидати негатив, — розповідає Любов Францева. — Серіали дивлюсь тільки позитивні, обожнюю готувати. Дуже люблю працювати з тістом: вареники, булочки, пироги, хачапурі.
Торік жінка отримувала грошову допомогу від сільської ради, але згодом відмовилася від неї. Каже, краще хай ці кошти підуть на допомогу ЗСУ, бо найбільше хочеться закінчення війни.
Своя городина — копійка до пенсії
Галина Шумейко живе в Нових Петрівцях, а протягом 40 років вчителювала у Старих Петрівцях. Зараз їй 68, та разом із чоловіком долають життєві труднощі.
— Ми вирощуємо овочі, — розповідає Галина Іванівна. — Так і харчуємось, щось на зиму для себе заготовляємо, а що залишається — продаємо. Наші знайомі часто бувають нашими покупцями. Бо ж не всі мають можливість обробляти город.
Пенсія у пані Галини 5200 грн, тому продаж городини — теж підмога. Головне — аби здоровʼя було, вважає жінка, щоб стало сил працювати. Бо намагаються самі себе підтримати і розрадити, додаткової допомоги не потребують, розуміють — багатьом людям ще гірше під час війни. Дуже пригнічують новини про загиблих у громаді, щомісяця — похоронні церемонії. І це негативно впливає на самопочуття. Звісно, приймають із чоловіком ліки для серця, від тиску. Але загалом рятуються народними методами.
Дрова закупили ще минулого року за 13 тисяч гривень, заощаджували, тож нині на цьому зекономили трішки. Бо все ж це дешевше, ніж опалювати дім у холодну пору газом.
Без будинку, але на своєму подвір’ї
У найвіддаленішому селі громади, Гуті-Межигірській, люди найбільше постраждали через бойові дії. Пенсіонерка Валентина Щиголь та її чоловік втратили будинок — у нього влучила російська ракета, залишився тільки фундамент.
Ще на початку вторгнення росіян на Київщину жили разом з родиною у підвалі, ледь урятувалися, а потім виїхали.
З травня до листопада кочували від рідних до сусідів, аж доки волонтери не привезли модульний будиночок. Зараз живуть у ньому. Пенсія у пані Валентини 2600 грн, у чоловіка трохи більша. Але все витрачають на продукти і ліки.
— Купили шмат ковбаски і сиру, яєць, масла, цукру, борошна — і моєї пенсії вже нема. Поїхала по дідову пенсію — й одразу 800 грн за свої ліки віддала. Та ще ж і чоловікові треба, а там список величезний… А крім того, немає ніяких своїх речей, усе втратили разом із будинком, — бідкається жінка.
З одягом добрі люди допомогли. Влітку копійку до копійки Валентина збирала на туфлі, а тепер відкладає на чоботи. На зиму купили два мішки картоплі, так і стоять накриті надворі, бо погреба нема. Три тисячі гривень пішло на дрова.
Та Валентина Щиголь — не з тих, хто буде тільки жалітися, адже відповідає і за себе, й за хворого чоловіка. Сусідка знайшла безкоштовного адвоката, він допоміг з позовом до суду на РФ. Як докази подавали знімки, на яких — розбитий дім, гараж, літня кухня. Розраховують на відшкодування за середньою ціною квадратного метра по Київській області, а це 33 295 гривень. Тому сподіваються відсудити кілька мільйонів гривень. А ще фізична та моральна компенсація. Перше засідання вже було, чекають на друге. Збираються разом із тими, чиї будинки зруйновано вщент, і борються за своє.

облаштувати побут Валентині Щиголь допомогли волонтери
Вижити після втрати
Валентина Климкович із Гути-Межигірської вісім місяців тому похоронила чоловіка, який тяжко хворів. На лікування пішло чимало коштів, тож нині у скруті. А попереду — зима, тому впершев житті наважилася попросити про допомогу. В її будинку — пічне опалення.
— Раніше про заготівлю дров дбав чоловік, — зізнається пані Валентина. — Тепер змушена подавати документи на отримання субсидії на дрова. Оце чекаю результату, знаю, що комусь виділяють дві з половиною тисячі гривень, комусь три. Звісно, на зиму цих дров не вистачить. Загалом потрібно десь сім тисяч гривень. А моя пенсія — 2 520 грн.
Усі гроші йдуть на харчування та ліки. Жінка економить. Ще на початку війни Валентина одержала гуманітарну допомогу, то зберегла трохи круп і борошна. Тримати господарство здоровʼя вже не дозволяє. Каже, дуже болять ноги та дошкуляє гіпертонія. Пенсіонерка частково отримує медикаменти від держави, але все ж доводиться купувати і власним коштом. Трохи допомагає син, який живе в Києві.
2022 року дім Валентини зазнав руйнувань під час бойових дій, вилетіло 13 вікон, двері, пошкодилися фронтони і дах. Благодійний фонд частково допоміг. Але з покрівлею є проблеми: над кухнею та однією кімнатою протікає, бо латали своїми силами. Тож поміч Валентині ще потрібна, жінка сподівається на позитивні зміни та не складає рук.

Важливо про них не забувати
Власниця магазину в Гуті-Межигірській Наталя Ковнацька щодня спілкується з місцевими пенсіонерами.
— Старші люди тримаються, — ділиться спостереженнями пані Наталя. — Вони все своє життя працювали, добивались чогось, дітей ростили, онуків. Молоді треба повчитися у них терпіння, ощадливості, розуміння того, що відбувається в нашій країні. Пенсіонери планують своє життя, роблять запаси. Чимало хто висадив город.
Та найбільше, вважає пані Наталя, пенсіонери потребують уваги до себе, впевненості, що про них памʼятають і дбають.
Допомога від громади
Керівниця Центру надання соціальних послуг у Петрівській громаді Тетяна Кот розповідає, що у громаді є пенсіонери, які отримують послугу «Догляд удома».
Таких понад сорок осіб. Це малозабезпечені та одинокі, що мають першу-четверту групу рухомої активності й не виходять самостійно з дому. Соцпрацівник оплачує комунальні послуги, купує речі та продукти за списком, прибирає. Усе це безоплатно для пенсіонерів.
Коли надходить гуманітарна допомога, ці люди також можуть отримувати речі та продукти.
В Україні також є благодійний фонд «Старенькі», який допомагає самотнім людям поважного віку. Туди можна звертатися пенсіонерам, які стоять на обліку в державній соцслужбі або в підрозділі міжнародного БФ «Карітас України». З фондом можна сконтактувати за номером +380672306286
Текст і фото – Христина Дичко
Читайте також

Місце, де чекають своїх

«Не дай, Боже, нікому таке пережити»

«Плани, яким не судилося здійснитися»

«Завжди допомагав товаришам»

Загинув на Донеччині за Україну

Замість весільного маршу — прощання
Два роки чекали на диво
Забрала хвороба
Право на власне майбутнє
Вимір відповідальності
Пам’ять, що гартує, та відповідальність, що рятує
«Плани, яким не судилося здійснитися»
«Завжди допомагав товаришам»
«На нього завжди можна було покластися»
Загинув на Донеччині за Україну