«Вона буде моїми очима…»

Дата публікації: 09.10.2023

 

Унікальний проект із тренування собак-поводирів – під загрозою

 

Місяць тому на території кінологічного центру «Антеус», що в Межигірʼї, почали втілювати проєкт «Собака-поводир для незрячого». Це – суто ініціатива людей із порушеннями зору та кінологів, тобто унікальний для України проєкт. Утім, за декілька тижнів після старту ініціатива опинилася під загрозою через можливу втрату приміщення. Чи є шанси на розв’язання проблеми та чому для незрячих це надважливо – розбираємося у матеріалі

 

 

Собака складе іспити в Польщі

 

Анастасія Демʼянчук не бачить від народження.  Для орієнтації у просторі дівчина використовувала тростину та мріяла про собаку-поводиря. Завдяки друзям пошуки привели її до знайомства з активістами проєкту «Собака-поводир для незрячого», і зараз вона тренує в «Антеусі» 5-місячну німецьку вівчарку Діну.

 

– Вона буде моїми очима, – каже Настя, – я «дивитимуся» тростиною, а вона буде мене попереджати про різні перешкоди, люки, транспорт. Але тільки після того, як пройде тут навчання, складе внутрішній екзамен, а далі у Познані отримає європейський сертифікат.

 

На жаль, в Україні немає жодного сертифікованого центру, який на підставі пройдених випробувань видає офіційні документи для собаки-поводиря. Тому доводиться їхати до найближчої Польщі.

 

Проте якість підготовки на базі «Антеуса» дозволяє з легкістю для собаки скласти всі необхідні іспити.

 

Із поводирем – хоч у гори, хоч на літак 

 

Сергій Гаврилюк втратив зір на виробництві у 90-их роках. До життя потрібно було адаптовуватись заново, і через якийсь час чоловік став шукати собаку-поводиря. Вдалося аж у  2018-ому.

 

– Я знайшов у Фейсбуці Міжнародну поліцейську корпорацію, зателефонував їм та отримав запрошення приїхати до Межигірʼя та обрати собачку, – пригадує Сергій. – Мені припала до душі Плюша. Тож відтоді мене вчили, як з нею ходити, як себе поводити – повністю все.

 

Плюша стала для Сергія не просто поводирем, а справжнім компаньйоном, відкрила своєму господареві можливості для життя. Чоловік подорожував з нею по Україні й за кордном літаком, потягом і навіть ходив у походи в гори! Та коли почалася війна, ворожі снаряди прилетіли і в Межигірʼя. Від вибуху собаки розбіглися. А Плюшу так і не вдалося знайти.

 

Це дуже підкосило Сергія, наче вмить забрало у нього всі можливості жити. Тому за деякий час він наважився на ще одного пса-поводиря.

 

– Кіру було 9 місяців, коли я його взяв, – розповідає чоловік, – він був звичайним собакою, довелося вчити його всього з нуля, ми дуже багато займалися.

 

Нині Кір – сертифікований поводир, свій сертифікат отримав у Польщі й завдяки цьому без проблем може супроводжувати господаря будь-де.

 

Маючи значний досвід, Сергій долучився до проєкту на базі кінологічного центру «Антеус» іще й як тренер поводирів.

 

Анна Бойкова – одна з творців ініціативи «Собака-поводир для незрячого». Дівчина має порушення зору та вірного різеншнауцера Дюса, а ще веде спільноту в соцмережах, яка обʼєднує сотні прихильників собак-поводирів.

 

– В Україні офіційно зареєстровано 40 тисяч людей із порушеннями зору, і лише незначна їх кількість веде активне життя, – каже Аня. – Більшість має погану соціалізацію та рідко виходить за межі власної оселі.

 

Саме тому було започатковано проєкт, щоб допомогти подолати обмеження, які мають слабозрячі або незрячі люди. Й оскільки в Україні немає ані офіційної школи, де б готували собак-поводирів, ані закону, який би регулював діяльність подібних ініціатив, то в Ані та її колег попереду ще багато роботи.

 

Наразі вони самостійно шукають інвесторів, бо навчання однієї тварини коштує 150 тисяч гривень, розповідають про свою діяльність через усі можливі канали комунікації. Адже чимало незрячих просто не знають про можливості для навчання собак на поводирів.

 

Утім, перші результати є, і вони тішать. Декілька собак уже проходять тренування та навчання, до Ані звертаються щоразу більше охочих. Дівчина прогнозує, що запити зростатимуть,
адже багато наших захисників втратили зір на війні, зокрема й нові знайомі її спільноти.

 

Саме завдяки дописам Анни громадськість дізналася про проблеми з приміщенням.

 

 

Унікальний центр може опинитися на вулиці

 

Станіслав Мойсеєв – кінолог, працівник центру «Антеус», тренер та ідейний натхненник проєкту «Собаки-поводирі для незрячих».

 

– Мене завжди мучило, чому в Україні немає якісної професійної підготовки поводирів, – ділиться думками Стас. – Натренованих собак привозили з-за кордону, а через великі черги українці з порушеннями зору практично не мали можливості завести собі такого пса-компаньйона. Саме тому ми зараз і працюємо над створенням школи.

 

Щоб виховати собаку-поводиря, потрібен специфічний підхід. Спершу кінологи обирають цуценя, і не тільки за породою, а й характером: чи здатна до навчання, чи достатньо спокійна та витривала. Найкращі поводирі – лабрадори, вівчарки. Цуцик живе та виховується у волонтерській родині, під наглядом кінолога проходить загальний курс дресирування. Далі – спецкурс на базі «Антеусу», який триває кілька місяців та завершується складанням внутрішнього іспиту. Після цього, дотримуючись черги, приїжджають потенційні господарі з порушеннями зору. Вони мають можливість протягом двох тижнів пожити із собакою, призвичаїтись і тренуватися взаємодіяти. Зараз шестеро охочих уже чекають на своїх майбутніх улюбленців.

 

Станіслав каже, що пес-поводир для незрячої чи слабозрячої людини – не просто помічник для орієнтації у просторі. Такі люди дуже самотні в житті, а собака стає для них вірним другом та психологічною підтримкою.

 

Під загрозою – і проєкт, і сам центр опинилися після зміни статусу «Межигірʼя». Власне, територія Центру не належить до Заповідника, а є приватною власністю людини з оточення президента-втікача. Офіційних претензій досі ніхто не виставив. Але чутки про те, що з дня на день приїдуть описувати майно, звучали дедалі загрозливіше. І тільки після того, як справі надали розголосу, все затихло. Активісти проєкту мають побоювання, що хтось кинув око на кінологічний центр, де є всі умови для утримання й дресирування тварин. А тому просять про допомогу та готові співпрацювати, аби лише зберегти кінологічний центр і проєкт «Собака-поводир для незрячих».

 

Ми триматимемо руку на пульсі цієї історії та розповідатимемо про її подальший розвиток. Соціально значущі ініціативи мусять підтримуватися заради людей, які мають у цьому гостру потребу.

 

Автор – Христина Дичко