«Під час артобстрілу було багато поранених, я виявився найтяжчим»

Олександр Юрченко зазнав складного поранення, але вже одужує

До 2020 року житель Лютежа Олександр Юрченко працював у поліції, потім у приватній компанії у сфері економічної безпеки. Коли розпочалася повномасштабна агресія росії проти України, він та його брат Назар отримали повістки. Так вони стали військовослужбовцями 95-ї окремої десантно-штурмової бригади

– На війну потрапив 22 червня. Ми з братом служили в одній роті. По завершенні навчання нашу роту відправили виконувати бойові завдання на сході країни.

У процесі виконання одного з них потрапили під артобстріл. Прилетів снаряд, 70% нашої групи зазнали поранень, я виявився найтяжчим з усіх.

З поля бою мене евакуювали побратими, військова техніка довезла до медичної роти. Промайнула думка, що помру. Нас тоді дуже інтенсивно крила російська артилерія. Але почали евакуювати, минула вже година, мене в полі несуть хлопці і я розумію, що досі живий і навіть при тямі. Тоді подумав: маю жити. Але я чомусь гадав, що ніг у мене вже не буде.

Медична рота надала першу медичну допомогу – зняли турнікет, вкололи знеболювальне. Тоді привезли в лікарню в Краматорськ, де мені пощастило з хірургом. Він морочився, повшивав усе, це стало фундаментом у подальшому лікуванні. Адже мені порвало геть усі судини, шансів було мало, що ноги залишаться. Але хірург так постарався, що я прокинувся після наркозу, дивлюся: ноги на місці, навіть палець відчуваю. Дуже зрадів.

Наразі я проходжу лікування в столичній лікарні. До мене добре ставляться, все чудово, не маю жодних нарікань. Завдяки професіоналізму лікарів та медперсоналу одужую, навіть самостійно встаю.

Друг, який врятував мені життя, – це Діма з Харківщини. Ми з ним з одного військкомату призивалися, так стало, що й до однієї роти потрапили. Я з багатьма дружив, та він був найближчим товаришем. Коли почався той артилерійський обстріл, ми з ним опинилися в одному окопі. Він теж зазнав поранення в ноги, але зміг надати мені допомогу: наклав турнікети, організував евакуацію. Також я безмежно вдячний іншим хлопцям, які, ризикуючи своїм життям, рятували моє, я кожного з них пам’ятаю. Дмитро зараз також на лікуванні. Його поранення трошки легше, але уламок зайшов під колінну чашечку, це проблема.

Брат продовжує службу, і я, якщо зможу, після лікування й реабілітації, хочу бути поруч з ним, з побратимами.

Нагадаємо, ви також можете поділитися своїм досвідом або ж розказати про службу близької людини.
Звертайтеся до редакції за телефоном 📞+38 098 363 6009 або електронною адресою 📩kyivmore.info@gmail.com

Ольга Стукало,
фото з архіву воїна