«Не хочу, щоб мої діти бачили те, що бачив я»

Борис Редько захищає Україну на східному напрямку 

Багатодітний батько, ветеран спорту, тренер з бойового самбо, який виховує чемпіонів у Петрівській громаді, волонтер – саме так раніше можна було схарактеризувати жителя нашої громади Бориса Редька. А зараз до цього опису додалося ще й таке: захисник України, кулеметник у 30-й окремій механізованій бригаді імені Князя Острозького

– До того як піти добровольцем на фронт, я два місяці займався волонтерством, їздив на передову, в Харків. Допомагав людям, які цього потребували, перевозив гуманітарку, їздив до хлопців з нашої громади. Як багатодітний батько, міг би лишатися вдома, але я ухвалив рішення піти на фронт, тому що бачив, що є потреба в людях у війську.

Тут буває по-всякому. Буває страшно, буває весело, буває складно. Ворог, ці орки, здивували тим, що в них сила-силенна зброї, але живуть, вибачте, як «нищеброды». Ми бачимо це, коли вони здають свої позиції. В особовому складі в них багато колишніх ув’язнених, також зараз дуже багато «вагнерівців», і вони лізуть і лізуть. Може, вони під наркотичними речовинами, а може, там у них ззаду загороджувальні загони стоять, не знаю.

На фронті часто немає зв’язку, електрики. Насправді дуже важко. Особливо піхоті на передку. Зараз триває війна артилерії й найбільші втрати саме від артобстрілів.

У мене в підрозділі люди з усієї України – з Луганська, Донецька, з Черкаської, Київської областей, з Бучанського району є хлопці. Всі хороші, дуже дружні. Чомусь війна зробила так, що близькі стали далекими, а ті, хто був далеким, став близьким.

Тут багато чим треба забезпечувати себе самому. Мені допомагають рідні, куми, друзі, хлопці, яких я виховав. Це Сергій Палій, Руслан Галянт, Євген Дідовець, Олександр Станішевський, Владислав Кучерук, Павло Богданович, магазин «БудДвір»… А саме від Петрівської громади мені поки жодної підтримки не надходило. Може, варто було б дати якійсь людині посаду, щоб вона займалася в громаді комунікацією з призваними військовими. Аналізувала потреби, намагалася якось допомогти.

Я воюю за батьківщину. Хочу, щоб ми жили окремо від усіх країн, передусім росії. Не хочу, щоб мої діти бачили те, що бачив я. Цей біль, кров, часом відчай від втрат. Ми обов’язково переможемо, щоб наші діти й онуки жили в мирі.

Нагадаємо, ви також можете поділитися своїм досвідом або ж розказати про службу близької людини.
Звертайтеся до редакції за телефоном 📞+38 098 363 6009 або електронною адресою 📨kyivmore.info@gmail.com

Ольга Стукало, фото з архіву воїна