«Якщо скажу, що на війні не страшно, збрешу»

Дата публікації: 09.03.2026

 

Новопетрівчанин Іван Попов про службу в ЗСУ, поранення та потреби військових

Чоловік багато років працював на мирній роботі — був кур’єром Нової пошти, доставляв посилки. Повномасштабна війна все змінила: він став бійцем тероборони, а згодом приєднався до лав ЗСУ. Дістав чотири поранення під час виконання завдань у районі Куп’янська. Захисник розповів, як потрапив до війська, що довелося пережити, в яких умовах служить із побратимами та яка підтримка нині їм потрібна

 

Початок війни

Іван Попов народився і виріс у Нових Петрівцях. 2006 року здобув вищу освіту. За фахом — психолог по роботі з персоналом органів внутрішніх справ. Повномасштабне вторгнення застало його в селі Хотянівка Вишгородської громади, де на той час мешкав.

— Ми з друзями одразу зібралися в хаті мого товариша, у Вищій Дубечні, й стали думати, що робити. Вирішили об’єднатися. Потім дізналися, що хотянівський міст підірвали. А наступного дня стало відомо, що в сусідній Пірнівській громаді будуть створювати тероборону, тож подалися туди, —
згадує Іван.

Хлопці організували патрулі, встановили блокпости, приймали людей з Чернігова, коли місто опинилося під окупацією. Згодом, через рік-півтора, коли блокпости стали не актуальні, тероборонівці почали охороняти електростанцію.

Три повістки

Перша повістка Іванові прийшла 2022 року за місцем реєстрації, у Нові Петрівці. Тільки-но мама повідомила про це, він поїхав у військкомат, але там сказали, що поки в армію не візьмуть. Іван продовжував працювати на Новій пошті, а паралельно служив у теробороні: їздив на навчання, полігони і тренування.

— З перших днів війни я дізнався багато чого, тому намагався трохи і хлопців підучувати, — каже Іван.

Згодом йому прийшла друга повістка, але до війська знову не потрапив: медкомісія виявила в Івана хворобу, його визнали обмежено придатним і дали умовну відстрочку на два роки. Однак невдовзі змінилося законодавство, тож обмежено придатних вже не стало, а тільки придатні та непридатні. Іван виявився придатним.

— Теоретично я вже розумів, що буду мобілізований і готувався до цього. Тому заздалегідь визначився, де служитиму, — розповідає чоловік.

Згодом отримав третю повістку. Іван обрав 134-й окремий батальйон територіальної оборони 114 ОБР Вишгородського району.

— Я всіх повідомив, що їду, зібрав речі й вирушив у навчальний центр, — згадує військовий.

Після підготовки у навчальному центрі в Чернігівській області його направили під Куп’янськ.

— З того й почалася моя служба. Зараз я вже на посаді головного сержанта, — повідомляє Іван Попов.

Чотири поранення

— Якщо скажу, що на війні не страшно, збрешу. Страшно насправді. І навіть тепер, коли ми на відновленні, далеко від лінії фронту. У нас тут прилітає, гупає, ворожі ДРГ проникають, — ділиться боєць.

За час служби Іван дістав чотири поранення. Уперше це сталося, коли прийшов на допомогу побратиму, який з напарником тримав позицію. Напарник загинув, а товариш Івана понад добу перебував на позиції сам.

— За вказівкою мого ротного я пішов йому на допомогу. І заодно підготувати до евакуації тіла наших. Евакуації тоді не відбулося, бо прилетіла міна. Якраз поряд з нами. Товариша поранило в око, а мене — в ногу, — розповідає захисник.

Бійці перев’язали рани і за командою евакуювалися з позиції. Вдруге Івана було уражено, коли він вирушив замінити інших військових на позиції.

— Вороги вийшли на нас, почалася стрільба. Позицію відбили, однак я отримав друге поранення в руку. Спочатку навіть не помітив, поки хлопці не сказали, що в мене кров, — згадує військовик.

Того дня Іван дістав ще одне поранення.

— Навіть не знаю, що то було. Гаркнуло добряче, і мене ще раз було поранено, тепер у ногу.

Згодом було й четверте — і знову в ту саму ногу. Під час виконання бойового завдання військові потрапили в засідку. Відбилися. Іван опинився у шпиталі.

— Полікувався, пройшов реабілітацію, повернувся в підрозділ, та оскільки тепер не можу виконувати бойових завдань повною мірою, веду облік документів. Я на комп’ютері добре працюю, — пояснює Іван.

І додає, хоча нога й зазнала ушкоджень після трьох поранень, нічого критичного немає.

— Не побіжу, але ходжу нормально, — запевняє він.

Як зимують військові

У роті, де служить Іван Попов, 60% бійців — мешканці Петрівської громади та Вишгорода.

— Загалом це мобілізовані хлопці, але є і ті, хто, пішовши ще 2022 року добровільно, досі служать. Настрій у всіх бойовий, — стверджує військовий.

Нині після ротації бійці перебувають на Чернігівщині. Іван вважає, як порівняти з Куп’янськом, тут набагато легше навіть в умовах суворої зими.

— Хлопці — хто на позиціях, хто — у бліндажах, є хата, де час від часу можна помитися та попрати речі. Холодно, але нема стрілецьких боїв і не такі інтенсивні обстріли, — зауважує він.

Як допомагає громада

На батальйон Вишгородської громади приходить багато допомоги, щось отримує підрозділ, де служить Іван, а щось розподіляється на інші. Захисник дуже вдячний за підтримку колишній новопетрівчанці, своїй кумі Вікторії Калитенко, яка збирає кошти і відправляє все необхідне.

— Коли вибираюсь до них, їду з подарунками, а повертаюся на машині, забитій допомогою. Це і грілки, і сало, а останнього разу передали жилетки, що дівчата в’язали, — задоволено усміхається Іван.

Керівництво Нової пошти теж підтримує. Так, нещодавно її партнер Владислав Кметь подарував генератор. З Петрівською сільською радою військовий також на зв’язку.

— З Радіоном Миколайовичем Стареньким говорили про волонтерський транспорт, який треба ремонтувати. Офіційно кошти на це не можуть виділити, то будемо пробувати через громаду, щоб надали певну суму на це. І ще я дуже вдячний за підйомні гроші від сільради. У перші місяці служби неабияк стали в пригоді, — розповідає Іван.

Які потреби зараз

Нині у військових нагальна потреба — облаштувати позиції.

— Треба електростанції та генератори. А ще інвертори, вони тихіші, хоча не такі потужні. Усе це необхідно, щоб забезпечити певну точку постійним світлом і зв’язком, — пояснює військовий.

Також терміново потрібні комплекти відеонагляду та грілки для рук і ніг, термобілизна.

— Часто говорять про втому від війни. Хлопці також дуже втомилися. Але ворог нікуди не подівся. Тому мусимо допомагати, щоб вони захищали нас, — упевнений Іван Попов.

Як допомогти:

Отримувач ПОПОВ ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
IBAN UA273052990000026204898059910
РНОКПП/ЄДРПОУ 3106904871
Призначення платежу: поповнення рахунку, ПОПОВ ІВАН ОЛЕКСАНДРОВИЧ

 

Текст — Яна Осадча