Побачила журавлів у селі та зрозу міла — ми переможемо

Побачила журавлів у селі та зрозу міла — ми переможемо

24 лютого виповнилися четверті роковини від початку повномасштабного вторгнення. Ворог планував захопити Київ за три дні. Петрівська громада опинилася фактично на лінії фронту. Підрив Козаровицької дамби зупинив росіян. З перших днів війни мешканці громади стали до лав тероборони, а волонтери допомагають захисникам. Лютежанка, майстриня петриківського розпису Ольга Палій розповідає, що відбувалося у селі в перші дні вторгнення, що давало надію та як змогла подолати страх і почала волонтерити, попри проблеми зі здоров’ям

Село опустіло

Ольга Палій і її старенька мама, як і більшість українців, не повірили в те, що 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна.

— Не вірили до останнього, навіть коли над нами о 4-ій ранку пролітали ракети. Усвідомлення прийшло після другого обстрілу, коли нам довелося спускатися в підвал. Тоді телефонували друзі та знайомі з різних куточків України, — згадує жінка.

Коли стало зовсім нестерпно і була загроза окупації, Ольга разом з мамою та сином виїхали на свою малу батьківщину — Вінниччину. Чоловік залишився захищати рідне село.

Додому повернулися згодом, як росіян вигнали з Київщини.

— Приїхали перед Великоднем. Вразило те, що село опустіло. У «Форі» лише один відділ працював по кілька годин. Машини практично не їздять. На дорогах — «їжаки». Навіть птахів не було чути. Як у фільмах про апокаліпсис, — згадує Ольга Палій.

Оговтавшись після шоку, жінка зрозуміла, що військовим потрібна допомога, тож почала діяти. Готувала їсти і запрошувала захисників додому, а на Великдень напекла для них смачних пасочок.

— Будинок у нас немаленький, то хлопці мали змогу і відпочити, і попрати речі. Я випікала ще й хліб, щоб пригостити їх чимось домашнім, свіжим, рідним, — згадує Ольга.

Тієї холодної першої воєнної весни вона з нетерпінням чекала тепла.

— І тут дивлюся, пролітають журавлі! Я тієї миті стала плакати, бо це було, ніби повернення життя в село. Здавалося, якщо птахи повернулися додому, то ми переможемо і настане мир, — ділиться лютежанка.

700 кг батончиків для військових

Згодом Ольга Палій почала виготовляти енергетичні батончики та халву для військових і відправляти по різних напрямках. Багато людей, які знали про її ініціативу, допомагали, приносили сухофрукти, горіхи та мед. Потім стала готувати тушкованку з курей і риби в автоклавах. Через це зірвала спину, після чого перенесла операцію — в хребет поставили імплантат. Згодом була ще одна така операція.

— Я рук не опустила, не здалася, але за важку роботу вже не бралася. Мені допомагали чоловік та син. Виходила в прямі ефірі в TikTok, де з ходунками і у візочку сиджу, готуючи смаколики для хлопців. Вони казали, що наїдаються одним батончиком майже на півдня. Був рік, коли я відправила майже 700 кг власноруч зроблених батончиків, — згадує волонтерка.

Крім цього, Ольга разом з іншими волонтерами купувала на фронт машини, сітки та інші потрібні речі. Також жінка розписує петриківкою гільзи й цинкові скрині, кошти з реалізації яких ідуть на допомогу ЗСУ.

Щоб почули Україну

Уперше від початку вторгнення Ольга Палій поїхала за кордон весною 2022 року на мистецький фестиваль представляти Україну в Італії. Згодом вирушила до Німеччини з тією самою місією. Під час поїздки жінка закупила для морпіхів, які на той час розташовувалися у Лютежі, тактичні окуляри, навушники і рукавички.

Наприкінці 2022-го Ольгу знову запросили до Італії на різдвяний фестиваль, де її робота «Жовто-блакитне серце» стала логотипом заходу.

— Я привезла туди новорічні іграшки, записні книжки, розписані нашою петриківкою. Попри те, що ми були без світла, води й тепла, вдень я намагалася творити, аби показувати красу, яка є в українців, — каже мисткиня.

Торік Ольга Палій взяла участь у масштабному фестивалі в Іспанії, де було представлено 33 країни.

Завжди подобалося малювати

Під час нашої розмови пані Ольга розмальовує барвистими квітами цинкову коробку з-під набоїв, яка поїде в Латвію і буде розіграна за донат на ЗСУ. Тепер жінка не уявляє свого життя без творчості, якою захопилася ще 2015 року.

— Мене завжди зачаровували петриківські завитки, ягідки, пташки, — розповідає майстриня.

Кілька років Ольга навчалася на майстер-класах, відвідувала курси, а згодом розписала велику писанку для експозиції в центрі Києва. Після цього художницю стали запрошувати на міжнародні фестивалі, а 2018 року вона отримала звання народного майстра України.

Ольга Палій запевняє, що сьогоденні труднощі її не зупинять.

Порівнюючи події цієї зими з початком повномасштабного вторгнення, підсумовує:

— Тоді було складно і зараз складно. Хоча тоді й не було таких морозів. Але що вдієш? Трішки тепліше вдягнулася і вперед. Треба радіти, що день довший і більше сонячного світла, щоб творити. Якщо людина хоче допомагати, вона завжди знайде способи, — впевнена лютежанка.

Текст — Яна Осадча