«Якщо ти не будеш служити, хто буде?»

Ветеран Олександр Мережко про героїзм на фронті, ситуацію в тилу і зміну ставлення до воїнів

60-річний новопетрівчанин Олександр Мережко замолоду служив в Афганістані, через багато років військовий досвід знадобився в АТО. З початком великої війни знову пішов захищати Батьківщину. Після навчання у Франції воював на Донбасі. Повернувшись у громаду, не став сидіти на пенсії, а створив громадську організацію і мріє започаткувати ветеранський хаб

З Франції — на Донеччину

— Коли почалася повномасштабка, ми, територіальна оборона, чекали на зброю. Мені подзвонили з військкомату і сказали: «Приїжджайте. Скільки в тебе людей?» Нас тоді було десь близько 80, ми приїхали, нам дали автомати, і все — ми вже служимо у ЗСУ, — згадує Олександр Мережко про те, що відбувалося в перші дні повномасштабного вторгнення у громаді.

За місяць до нього, коли Україна вже почала готуватися до війни з РФ, Олександр став командиром місцевої тероборони. Після мобілізації передав ТРО Олександру Морозу і пішов служити.

Після того, як відстояли Київщину, Олександр проходив навчання у Франції, вчився керувати французькими БТРами, потім його направили на Донеччину. Військовий ходив на позиції і працював водієм. На питання, чи страшно йому було на війні, відповідає так:

— Усі бояться. Страх є, але на війні він чимось замінюється. Коли адреналіну, як кажуть, повні штани, то ти не помічаєш, що це — страх.

У 2023-му Олександр отримав поранення, у вересні 2024 року написав Ветеран Олександр Мережко про героїзм на фронті рапорт на звільнення за станом здоров’я, але демобілізували його лише в березні цьогоріч за віком, адже чоловікові виповнилося 60 років.

Три війни

Олександр Мережко народився у Нових Петрівцях 1965 року. Після закінчення школи у 1983-му був призваний в армію, проходив службу в Афганістані. Повернувшись, закінчив училище і переїхав до Криму, де прожив 12 років. Та потім знову перебрався у рідні Нові Петрівці.

2014 року Олександр, попри те, що після Афганістану мав інвалідність, був добровольцем в АТО у місії «Чорний тюльпан», вивозив тіла загиблих з поля бою. Під час повномасштабного вторгнення доля знову закинула Олександра на Донеччину.

Перемога буде, але…

Олександр певен, що Перемога обов’язково буде, адже наша сильна сторона — це мужні воїни:

— У нас були хлопці, що перший раз вийшли на позицію і два тижні відстрелювались. Спочатку їх було четверо, а потім стало двоє. Однак існують певні проблеми. Перша з них — зниження мотивації у військових і недостатня методична робота з ними. Мережко говорить, що до 2023-го у захисників було більше патріотизму і вищий бойовий дух, а потім ситуація почала мінятися.

Друга проблема — некомпетентність деяких командирів, через чиї накази гинули люди, і це також суттєво впливає на хід війни:

— Я за віком найстарший був у батальйоні, скандалив з командирами, а деякі накази навіть не виконував. За це мене на довший період відправляли на бойові позиції. Після поранення я був водієм, тобто мав везти людей на позиції, з яких вони б точно не повернулися. Це, по суті, і стало другою причиною мого звільнення з війська, крім здоров’я.

Реальність після повернення

Повернувшись у громаду, Олександр підписав контракт і став служити у Добровольчому формуванні територіальної громади (ДФТГ). А ще створив громадську організацію «Побратими громади» і мріє організувати у Нових Петрівцях ветеранський хаб. Працює чоловік на волонтерських засадах:

— Живу тільки на пенсію, — каже він.

Ідея створити організацію, яка б об’єднувала ветеранів війни, в Олександра з’явилася після того, як він намагався підлікуватися в санаторії. Але для військовослужбовців скрізь було платно, лише надавали незначні знижки.

На думку Олександра Мережка, питання реабілітації військових — це тільки одна з проблем ветеранів, яка є нині. Буде набагато складніше, коли після закінчення війни вони почнуть масово повертатися з фронту, багато хто — з пораненнями та контузіями.

— Зараз ветеран — уже ніхто, коли ти повернувся додому і здоров’я вже не те. Коли ти там воюєш, ти ще потрібен. Я це на власній шкурі, так би мовити, відчув, — додає Олександр.

За його словами, повертаючись додому, кожний військовий має сам дбати про себе:

— Люди думають, що інвалідність — це коли нема руки або ноги. Але багато бійців повертаються з фронту з іншими пораненнями та ушкодженнями, яких не видно. До середини 2023-го ставлення до нас було кращим, а потім усі звикли, — вважає новопетрівчанин.

Хаб для ветеранів

Об’єднати ветеранів та учасників бойових дій громади Олександр хоче на базі хаба.

— Треба місце, де можна було б поспілкуватися, разом подумати, знайти мотивацію для подальшого життя, щоб у нас був свій простір, де нас вислухають, — пояснює він.

Забудовник Роман Буковський уже виділив приміщення на території житлового комплексу «Смарагдове місто» в Нових Петрівцях. Однак там треба зробити ремонт, придбати і встановити обладнання. На це потрібно щонайменше 5 млн гривень.

— У хабі буде зал засідань, де можна також буде проводити заняття з дітьми. Два кабінети психологів: один для ветеранів, а другий — для дітей, зокрема тих, які втратили батьків на війні. Планується розмістити там і тренажерну залу, — ділиться планами Олександр.

За його задумом, у хабі мають бути представники Центру зайнятості, юристи та інші фахівці, які надаватимуть ветеранам консультації.

За кордон не втечеш

Після повернення додому з війни Олександра стали дуже дратувати ухилянти:

— Багатьох знаю, які ховаються. Зараз я вже трохи охолов, а відразу після звільнення у мене таке зло було на них: купують машини новенькі дорогі або у спортзалі качаються — молоді, здорові хлопці.

Олександр Мережко наголошує: якщо ми не переможемо, то України не буде.

І звертається до чоловіків, які уникають військової служби та ховаються:

— Якщо ти не будеш служити, хто буде? Ти пішов, утік, заховався, прийдуть орки, що з тобою буде? Ти за кордон не втечеш. Кожен з нас хоче себе зберегти, але якщо не збережемо країну, то і нас не буде.

Текст і фото — Яна Осадча