Тетяна Яременко: «Любов до вишиванки почалася з пісні»

Старопетрівська колекціонерка Тетяна Яременко презентувала виставку вишиванок зі всієї України

Вишиті сорочки, рушники, серветки, скатертини та наволочки стали головними експонатами виставки, яка діяла з 17 до 31 травня в культурно-освітньому центрі «Берегиня», що в Лютежі. Чимало артефактів — спадок від батьків і бабусь, який надали петрівчани. Організувала виставку методистка культурно-освітнього центру «Берегиня», колекціонерка традиційного одягу та співачка Тетяна Яременко за допомоги ентузіасток Петрівської громади: Вікторії Духоти, Ірини Ткаченко, Юлії Маленчук. Які особливості має київська вишивка та що притаманне черкаській? Що символізують квіти, ягоди й геометричні фігури на вишиванках? І чим автентичний український стрій відрізняється від костюма радянської доби?

Вишиванка чи вишиття?

Журналістів «Київського моря» зустрічає енергійна та життєрадісна Тетяна Яременко — у червоноквітковій вишиванці. Вона — колекціонерка вишитих сорочок, керівниця аматорського театру пісні й танцю «Серпанок» і вокального гурту «Дивина».

Любов до вишиванок, за словами Тетяни Павлівни, народилася з любові до пісні:

— Коли співаєш — виходиш на сцену. А на сцену ж ідеш у костюмі та, звісно, одягаєш вишиванку, — пояснює вона.

Однак додає: до самого слова «вишиванка» ставиться обережно. Ближчим їй є термін «вишиття» — глибше за змістом, співзвучне з висловом «вишите життя».

У колекції Тетяни Яременко — вишиті сорочки з Полтавщини, Кіровоградщини, Вінниччини, Черкащини та інших регіонів України. Утім, найбільше їй бракує однієї — сорочки з рідних Старих Петрівців.

— Кажуть, тут колись вишивали блакитними нитками. Але я жодної такої не бачила. Навіть у Вишгородському музеї немає. Це моя мрія — знайти таку вишиванку, — з надією ділиться колекціонерка.

Тетяна також пояснює, чому до наших днів дійшло більше жіночих сорочок, ніж чоловічих.

— Чоловіки все життя тяжко працювали, — каже вона. — Їм було не до збереження сорочок. І чоловічі, і значна частина жіночих зношувалися — у полі, на важкій праці  Тому так мало вцілілих.

За словами пані Тетяни, вишиванки умовно поділяли на буденні та святкові. Робочі сорочки мали простий крій і мінімум вишивки — вони були практичними. Натомість святкові оздоблювали багатими орнаментами, у яких закладалася символіка оберегу, а також можна було визначити статус людини та регіон походження.

З піснею по життю

Народившись у Старих Петрівцях, Тетяна змалечку жила серед народних пісень. Розповідає, як подруга запросила на концерт місцевого ансамблю, де співала її мама.

— У залі лунала народна пісня, яка мене глибоко зворушила. Так я і закохалася в неї та стала співати. Мені було сім, коли вперше вийшла на сцену, — саме тоді вбралася у свою першу вишиванку, — пригадує пані Тетяна.

Відтоді все життя старопетрівчанки супроводжує пісня. А 2018 року вона створила та очолила аматорський театр пісні й танцю «Серпанок». Одночасно керує і вокальним гуртом «Дивина», який виконує твори у різних жанрах.

Вишиванка —оберіг і броня

На початку повномасштабної війни Тетяна Яременко разом із донькою змушена була евакуюватися до Чехії.

— У невелику торбинку я взяла найнеобхідніше, — згадує жінка зі сльозами на очах. — І серед того — вишиванка.

Опинившись у гуртожитку для біженців, Тетяна Павлівна не полишила пісні. Вона зібрала дітей українців і спробувала організувати уроки співів. На перше заняття одягла свою найулюбленішу вишиванку. Коли в кімнату зайшли батьки, їхні очі наповнилися слізьми.

— Люди бачили: ми не зламалися. Ми зберігаємо своє: пісню, мову, вишиття. Саме це і робить нас українцями. Вишиванка для мене не просто одяг, а щось більше. Це оберіг і броня.

Приховані символи

Тетяна Яременко з особливою ніжністю розповідає про традиційні техніки вишивки. На Київщині найпоширенішими були: вирізування, лиштва, зерновий вивід, настилування, набирування, верхоплут, штапівка, коса гладь та інші.

— Київські сорочки мали вільний крій, пишні рукави, комір-стійку та зубчастий орнамент по низу. А, скажімо, для Черкащини були характерні горизонтальні узори на рукавах і геометрія візерунків, — підкреслює колекціонерка.

Тетяна розповідає, що символи у вишивці мали глибоке значення: квадрат — добробут, ромб — родючість, коло — вічність, мак і зорі — обереги, серце — любов, виноград і калина — сімейне щастя. Восьмипроменева квітка — гармонія, безконечник — сила життя.

Значення мали й кольори: червоний — любов, чорний — земля та багатство, білий — чистота, синій — гармонія, жовтий і зелений — природа, фіолетовий — духовність. Утім, традиційне вбрання зазнало значних змін за радянських часів. Усіх одягали під шаблон, однаково. Українські національні строї з їхньою розмаїтістю, індивідуальністю та унікальністю зникли. У масовій культурі з’явилися сценічні вбрання, що тільки віддалено нагадували автентичні. Наприклад, довгі чорні плахти з великими квітами й ромбами, яких не було в нашій традиції.

Так само, за словами Тетяни Павлівни, виникли й популярні нині шаровари. Насправді козаки носили штани, завужені донизу та зручні для руху. Їх шили з різноманітних тканин залежно від соціального статусу козака та сезону. Зазвичай використовували вовняне сукно та бавовняні тканини.

Нині завдяки цій і подібним виставкам петрівчани повертаються до джерел — пізнають традиційні українські строї.

— Я хочу, щоб ми відроджували своє, національне. Бо вишиванка — це не просто краса. Це пам’ять, символ і душа нашого народу, — наголошує Тетяна Яременко.