На добро кожної хати колядки треба знати!

Різдво неможливо уявити без запашної куті, духмяного узвару й інших традиційних страв на святковому столі. Та головне — це колядники, які з першого дня свят заходять у кожну хату з піснями, віншують господарів, зичать щедрого врожаю, достатку і радості на весь рік. Аматорський ансамбль «Древо» поділився колядками та щедрівками, які можна вивчити до свят

Вечір. На вулиці вже темно і морозно. У залі колишньої сільської ради в Лютежі шість жінок сидять півколом і співають. Жодної апаратури, акомпанементу і мікрофонів тут немає. Це гурт «Древо» акапельно репетирує колядки і щедрівки до Різдва.

Небо ясні зірки вкрили
Та всю землю освітили.
Щедрий вечір, добрий вечір
Усім людям на здоров’я.
Добрий вечір, господарю,
Ми принесли Богу дари.
Щедрий вечір, добрий вечір
Усім людям на здоров’я.
Наші пісні — гарні дари,
Рожденному для пошани.
Щедрий вечір, добрий вечір
Усім людям на здоров’я.
Боже Благий, Боже Щирий,
Пошли же нам рік щасливий.
Щедрий вечір, добрий вечір
Усім людям на здоров’я.

— У Радянському Союзі у школах нас не вчили колядок, а батьки, мабуть, і самі вже позабували, — каже керівниця ансамблю Катерина Бондаренко. — Але з відновленням незалежності України ми почали згадувати, шукати, співати їх. Усі знають «Добрий вечір, пане господарю», але є ще безліч інших колядок, не менш цікавих і багатих на зміст.

Учасниці розповіли, що ідея створити колектив виникла природно — зібралися ті, хто хоче співати українських народних старовинних пісень, відшуковувати їх, популяризувати й передавати наступним поколінням. Усього в колективі сім жінок. Як і для кожного гурту, потрібна була назва, вони подумали й обрали «Древо».

— Ми — як дерево, коріння — це наші предки, їхні голоси і традиції. Стовбур — це ми зараз, живі й міцні, — міркує Катерина. — А гілки? Гілки тягнуться в майбутнє, до наших дітей і внуків.

Ой, вирле, вирле, — сивий соколе!
Щедрий, святий, вечір Божий!
Високо сидиш — далеко видиш,
Щедрий святий, вечір Божий!
Далеко видиш на синє море!
Щедрий, святий, вечір Божий!
На синім морі корабель пливе.
Щедрий, святий, вечір Божий!
В тім кораблейку троє воротця.
Щедрий, святий, вечір Божий!
В перших воротцях — місячок світить.
Щедрий, святий, вечір Божий!
В других воротцях — сонечко сходить.
Щедрий, святий вечір Божий!
В третіх воротцях — сам Господь ходить.
Щедрий, святий вечір Божий!
Сам Господь ходить — ключі виймає.
Щедрий, святий вечір Божий!
Ключі тримає — рай одмикає.
Рай одмикає — душі впускає.
Щедрий, святий вечір Божий!
Бувай же здоров — пан Василечку!
Щедрий, святий вечір Божий!
Не сам з собою — а й з челядкою!
Щедрий, святий вечір Божий!
Щастя та й надій — на худібоньку!
Щедрий, святий вечір Божий!
Здоров’я в той дім та щастя усім!
Щедрий, святий вечір Божий!

Ансамблю «Древо» ще не виповнилось і півтора року, але співачки повсякчас виступають і в реабілітаційному центрі в Лютежі, і на різноманітних святах культурно-освітнього центру «Берегиня», і просто влаштовують співочі зустрічі з односельцями на вулицях.

Форма їхніх виступів більше схожа на дружню розмову. Спершу виконавиці розповідають про традиції та обряди, а потім пропонують разом заспівати. Ансамбль «Древо» має багатий репертуар, адже в українській народній скарбниці понад 200 000 пісень. Щочетверга жінки збираються на репетиції, які тривають дві з половиною години.

— Це ж усе на ентузіазмі, — діляться в ансамблі. — Наші дівчата залишають свої домівки, родини, господарство, аби зібратися разом і співати для душі.

Бог ся рождає, всім це треба знати!
Ісус йому ім’я, а Марія Мати!

Приспів:
Тут Ангели чудяться, рожденного бояться,
А віл стоїть, трясеться, осел мирно пасеться.
Пастиріє грають, Бога прославляють.
Тут же, тут же, тут же, тут же, тут!
Марія мати прекрасно співає,
І хор Ангельський їй допомагає!
Йосиф старенький колише Дитятко:
– Люляй же, люляй, мале Отрочатко!
І ми десь вірно к Ньому припадаймо,
Рожденну Богу хвалу й честь віддаймо.

Колектив нагадує нам про традиції пращурів: Святвечір починали з куті, влаштовували вертеп, ходили із зіркою колядувати, заходили в домівки та бажали щастя, здоров’я, величали господарів.

— Ми всі любимо співати, ми ж українці! З дитинства співали разом із батьками, дідусями, бабусями. Це завжди було частиною нашого життя: пісні лунали на весіллях, хрестинах, у свята чи просто в буденних зустрічах, — ділиться Катерина.

Коли хористки співають, здається, що ці голоси звучать, як відлуння з минулого, пробиваючи шар за шаром століття. І кожна нота, кожне слово — це зв’язок із тими, хто співав до них, і з тими, хто співатиме після. Це і є «Древо». Живе. Справжнє. Міцне.

Текст і фото — Валерія Головачова