«Немає часу думати про страхи»

Медикиня зі Старих Петрівців урятувала понад дві сотні захисників

«Трьохсотий» — саме з цього слова, переданого по рації, починається порятунок поранених військових на передовій. Уже понад два роки фельдшерка Неоніла Коломієць бореться за життя бійців на фронті

Покликання допомогати

— Ти не звертаєш уваги на те, що свистить навколо — ти просто мусиш рятувати свого побратима. На війні немає часу думати про страхи, — ділиться сержант і фельдшерка медичного пункту 112-ї бригади Неоніла Коломієць (позивний «Нео»).

44-річна корінна мешканка Старих Петрівців завжди прагнула допомагати людям, тому й обрала професію медика. Спершу працювала медсестрою в Старопетрівській школі, потім у Київській міській дитячій клінічній туберкульозній лікарні в Пущі-Водиці. Останні 15 років жінка трудилася в одному із санаторіїв Києва.

У вересні 2022 року Неоніла вирішила добровільно вступити до лав ЗСУ, стала фельдшером медичного пункту 129 ОБТрО, згодом її було переведено до іншого підрозділу.

Лік на секунди

Найважче було нашій захисниці з травня до жовтня 2023 року, коли вона служила на Донецькому напрямку в районі Часового Яру та Бахмута. Перед кожною евакуацією медики ретельно планували маршрут, адже обстріли не припинялися. Вони знали, що потрібно діяти вкрай швидко та обережно. Зазвичай поранених перевозили вночі під інтенсивними обстрілами.

Найпоширеніші травми: вибухові та осколкові поранення кінцівок. Шлях від стабілізаційного пункту до шпиталю займав близько години, але в цей час не можна було гаяти ані секунди. Неоніла стежила за станом хлопців і підтримувала їх морально.

— На Донецькому напрямку ми евакуювали 231 військовослужбовця. Це були хлопці з усієї України, серед них і з нашого Вишгородського району, зокрема з Пірнова, Лебедівки та Старих Петрівців, — розповідає Неоніла.

Фельдшерка підтримує зв’язок майже з усіма, кого врятувала. Після евакуації завжди намагається дізнатись, як почуваються хлопці, де вони проходять реабілітацію, і, якщо потрібно, навіть звертається до лікарень за кордоном, що надають допомогу українським військовим.

Зв’язок з домом

Неоніла дуже сумує за родиною — за час служби була у відпустці вдома, у Старих Петрівцях, усього 15 днів. Її 24-річні доньки-близнючки Марія та Анастасія неабияк хвилюються за матір. Спілкуються тільки по телефону, і якщо вдається поговорити раз на три дні — це вже велика удача.

«Як мої діти»

Молоді бійці на фронті особливо близькі серцю Неоніли, вони для неї, як рідні діти. Їй боляче бачити, через які труднощі проходять воїни, й жінка відчуває величезну відповідальність за їхні життя.

Особливо закарбувався у пам’яті випадок, коли до них привезли військового, який практично не дихав.

— У хлопця були тяжкі поранення, які спричинили геморагічний шок. Протягом 20 хвилин ми робили усе, щоб урятувати його… Я пам’ятаю, як ми всі вагалися, чи буде він жити. І коли, нарешті, пацієнт почав реагувати, це було справжнє диво і щастя для нас! — зазначає фельдшерка.

На жаль, після одного з обстрілів медикиня й сама дістала контузію. Після цього вона продовжила службу без спеціальної реабілітації, бо не хотіла залишати своїх побратимів.

Жінка на війні

На взаємини з військовими-чоловіками героїня не скаржиться і каже, що на службі немає дискримінації. Вона підкреслює, що всі працюють як команда, виконуючи спільну роботу без жодних упереджень. Та Неонілу засмучує, що багато цивільних людей не усвідомлюють серйозності ситуації на фронті й часто виявляють байдужість до жертв і труднощів військових.

— Армія — це зовсім інше поняття, тут немає розмежування «жінка» та «чоловік», на фронті статі не існує, тут є тільки військовослужбовець. За цей час я звикла до нових реалій і відмовилася від багатьох речей, що були важливі в цивільному житті, наприклад, від звичного відпочинку та домашнього побуту, — розповідає медикиня.

Мрії про майбутне

— Моя найбільша мрія — перемога, яка дається нам страшенно важко. Я щиро бажаю, щоб усі живі й здорові повернулися додому та наша нація стала на ноги. Неоніла розуміє, що не кожна жінка може витримати тягар війни. Якщо хтось відчуває в собі сили служити на фронті, то такий вибір підтримує. Але якщо ні, краще допомагати як волонтерка. У тилу також знайдеться багато важливої роботи.

За інформацією сектору військового  обліку мобілізаційної роботи Петрівської сільської ради, нині у складі ЗСУ нашу Батьківщину боронить 804 петрівчанина, з них — 19 жінок.

Текст — Валерія Головачова

Фото —  з особистого архіву Неоніли Коломієць