Тактична хитрість рятує життя

Житель Лютежа Олександр Гамарис командує підрозділом, у якому служать понад 30 наших земляків.

Рота Гамариса чотири місяці була «на нулі». Наші хлопці пройшли чимало випробувань: окопувались у мерзлій землі під обстрілами, зупиняли спроби проникнення ДРГ, допомагали місцевим. Шестеро земляків нагороджені медаллю «За вірну службу» ІІІ ступеня

Позицій для кулемета має бути три

– З нічної темряви несподівано виринули п’ять силуетів, – Олександр Гамарис розповідає про зустріч з ворожим ДРГ поблизу села Торське на Донбасі. Тоді кулеметник Денис Сундіга промовив у рацію кодове слово-шифр, бо росіяни можуть слухати ефір і не мають зрозуміти, що їх групу помітили. Не чекаючи на підмогу відповз на 100 метрів від пункту спостереження на підготовлену вогневу позицію. Вистрелив. Диверсанти відкрили вогонь у відповідь, але у тепловізор було видно, що підхопили двох своїх поранених, а може, й «двохсотих» і відступили.

– Слід швидко повернутися в бліндаж, бо за хвилину те місце, з якого ведеш вогонь, оброблятиме арта орків. Відразу пояснив хлопцям тактичну хитрість: позицій для кулемета має бути не менш ніж три. Щоб можна було переходити з однієї на іншу. Якщо залишитися на одній, то там і поляжеш, – додає майор Олександр Гамарис. Він командує ротою 112-ї бригади тероборони ЗСУ. В цьому підрозділі служать 36 чоловіків нашої громади. Зараз рота займає позицію на першій лінії оборони Києва. На місце постійної дислокації повернулися в перших числах березня.

Перед тим чотири місяці перебували на передовій, тримали позиції у селі Торське поблизу Кремінної.

На цьому напрямку окупанти без успіху намагаються прорвати нашу оборону. Було зірвано плани російської армії захопити місто Лиман і просунутися до Слов’янська.

Найбільша нагорода – збережені життя 

З майором Гамарисом вдалося поспілкуватися на річниці Петрівського ДФТГ. Урочистості відбувалися на території Музею-заповідника «Битва за Київ у 1943 році». Серед інших добровольців Олександр В’ячеславович вирізняється кремезною статурою десантника. На його руці солідний тактичний годинник North Edge.

– Це хлопці подарували. Без жодного приводу, – усміхається командир.

– У Торському, попри постійні прильоти, залишалося дванадцятеро дітей від 4 до 14 років. Ділилися з дітлахами бананами, мандаринами, яблуками, усім найсмачнішим. З хлопцями скинулися і на 10 тисяч вирішили придбати малечі одяг, фломастери, фарби, альбоми, зошити. За покупками поїхали у найближчу цивілізацію – за 60 кілометрів у Краматорськ. Побратими вирішили зробити сюрприз і наступного ранку після призначення нарядів вручили мені цей годинник. Цінний для мене передусім виявом поваги хлопців.  Головною своєю нагородою Олександр Гамарис вважає збереження життів побратимів.

– У мене в роті лише п’ятеро зазнали контузії – майже впритул до позиції гахнула 120 мм міна. Найсерйозніші наслідки має новопетрівчанин Валерій Старенький, але після лікування вже повернувся у стрій. Майстровитий електрик. Уся проводка, вимикачі, розетки на нашій базі за ним.

«Рота дяді Саші»

До повномасштабного вторгнення 57-річний Олександр Гамарис працював в охоронній структурі. Воював в Афганістані. В гарячій точці проходив строкову службу кулеметником парашутно-десантного полку. У лютому минулого року свій бойовий досвід почав передавати землякам лютізького осередку територіальної оборони.

– Коли ворога вигнали з Київщини, ДФТГ залишилося для охорони важливих об’єктів. Мені хотілося бути більш корисним. Я та ще 16 чоловіків з нашої громади виявили бажання приєднатися до 112-ї бригади. Став командиром стрілецької роти, – продовжує Гамарис.

На передову «Рота дяді Саші», як неофіційно називають підрозділ, захопила кирки, лопати, мотопили. Плівку для теплиць завтовшки 200 мікронів на роботі подарували Анатолію Усенку з Нових Петрівців. Ці інструменти і матеріали допомогли укріпити позиції, зробити комфортними.

– У мене бійці вже сформовані. Головний сержант Анатолій Коломієць має досвід війни 2014-го. Ми дружні, розуміємо один одного навіть не з півслова – з одного погляду, – каже Олександр Гамарис про головну особливість свого підрозділу.

Під прикриттям туману

– Ми прийняли окопчики по коліно. Місце для відпочинку – якась щуряча нора, у якій людина моєї комплекції точно не поміститься. Хлопці у мене не лякаються роботи. Попри постійні обстріли, візуальний контакт з ворогом, уночі, під прикриттям туману, снігопаду потихеньку розширялися, заглиблювалися. На ременях притягали колоди – зробили бліндаж у два накати. Не давали пройти ворожим ДРГ. Володимир Білогуб з РПГ-7 примусив замовкнути міномет орків.

Але, за словами Олександра Гамариса, найбільш неприємними та важкими для наших захисників виявилися морози – вночі температура опускалася до -24°C. У Краматорську закупили устілки з підігрівом, які можна зарядити від павербанку. З дому замовляли валянки. Волонтери громади забезпечували теплими шкарпетками.

Олександр Гамарис дякує керівництву громади за допомогу його підрозділу в придбанні на заміну втрачених під час обстрілу автомобілів. Хотів би також з вдячністю згадати братів Ковалів – Олександра, Івана та Романа, а також хлопців, що працюють з ними, за допомогу в ремонті автівок для бойових завдань.

– День перемоги буде найрадіснішим у моєму житті, – каже наприкінці розмови майор Гамарис. – Так само як колись були дні народження двох доньок і двох онуків.

Дев’ятеро бійців роти Олександра Гамариса нагородили медаллю «За вірну службу» ІІІ ступеня, серед них наші земляки:
•
Олександр Гамарис, Лютіж
•
Володимир Духота, Лютіж
•
Анатолій Коломієць, Старі Петрівці
•
Руслан Махинько, Старі Петрівці
•
Олександр Пахненко, Лютіж
•
Денис Сундіга, Лютіж

Текст і фото – Іван Столярчук