«Рано чи пізно здичавілі собаки підуть в село. І це буде страшно»

Бродячих псів є шанс соціалізувати

Людмила Гедзенюк заснувала у Старих Петрівцях притулок для тварин, рятує поранених, покинутих, майже здичавілих колись чиїхось домашніх улюбленців

Першим був Дукат 

– Привіт, мишки, – Людмила Гедзенюк, перехилившись через перегородку, по черзі чухає за вухом вертлявих цуценят.

Чорні з білими грудками песики тягнуться до жінки, стають на задні лапи, видираються один одному на спини. В повітрі дзвінкий гавкіт. Озиваються й собаки з інших вольєрів.

Зустрічаємося з пані Людмилою поспілкуватися про заснований нею в Старих Петрівцях притулок для тварин «Дукат». Прихистив уже понад 60 собак. Утриманців особливо побільшало з початком бойових дій.

– З чого почався ваш притулок?

– 2015-го мій чоловік Сергій був у справах біля Куренівського ринку в Києві. Давно мріяли про цуценя, але жили на зйомній квартирі, й було питання грошей. А тут жіночка, яка  продавала цуценят хаскі, запропонувала забрати одного безоплатно. Чоловік телефонує: «Я несу собаку». «Ти здурів», – кажу йому. Та він не міг вчинити інакше, бо Дуката приспали б: народився з деформованою нижньою щелепою, а таке, хоч і з родоводом, цуценя вже не продаси. Мені стало боляче через таке ставлення людей до тварин. Почали звертати увагу на безпритульних собак – підгодовували, шукали волонтерів для ветеринарної допомоги, – розповідає Людмила.

Обидві її долоні забинтовані: нещодавно довелося розчіпляти двох великих псів і відчути гостроту їхніх ікл.

– Коли чоловік відкрив автосервіс, то виявили, що дуже багато непорядних людей вивозять викидати собак у промзону під ліс. Як не піду по гриби, то обов’язково цуценят принесу, – продовжує жінка.

– Бачили німецьку вівчарку велику таку? – киває у бік вольєрів. – То її щеням нам в коробці просто біля воріт залишили.

Єдиного собаку, якого поки вдалося прилаштувати, це дуже розумного бордер-колі, якого теж колись знайшли прив’язаним до нашої брами.

Лежачій пес алабай і пекінес з роздробленою лапою

Зараз притулок «Дукат» – це декілька прибудованих до автосервісу вольєрів. Вільні куточки і закапелки цеху також займають собаки. Серед них є, наприклад, лежачий 70-кілограмовий алабай, який гавкотом чемно кличе прибрати, якщо сходить під себе.

– Що змінилося з початком повномасштабного вторгнення?

– До початку бойових дій у нас було вже 26 собак. Зараз – 57, і чекаємо поповнення.

Люди з громади виїздили, лишали собак, часто – на ланцюгах. У когось будинок розбило, і тварини тікали. Чоловік пропонував нам з донькою евакуюватися. Лишилися, бо він би сам не впорався. Ми ж у прифронтовій зоні, жили під постійними обстрілами, не могли залишити наших хвостиків. Дали про себе знати людям, бо вже не було чим годувати й лікувати тварин. Волонтери привозили все необхідне, навіть під обстрілами.

Коли окупантів відігнали з Київщини, нас покликали забрати агресивного пса, що кидався на перехожих, його хотіли пристрелити. Була шокована виглядом тварини. Американський стафордширський тер’єр, худий такий, що видно всі кістки, шия – жива рана, відчувається, що був прив’язаний, виривався, як міг. І кидався він не на людей, а на їжу. Нам вдалося підсунути йому снодійне. До себе у вольєр лише за два тижні дозволив зайти прибрати. За місяць дав себе погладити.

Особливо емоційно Людмила згадує історію пекінеса, якого на центральній вулиці Старих Петрівців на її очах переїхав позашляховик.

– У собачки була роздроблена задня лапа, поставили апарат Ілізарова – вже одужав і бігає, – усміхається жінка.

Проблема бродячих псів може розширитися

Людмила Гедзенюк сподівається, що люди зрозуміють помилки і відповідатимуть за свої дії.

– Натішилися – викинули собаку, не захотіли стерилізувати – підкинули цуценят.

А тварина лишається, і їй треба жити, – додає волонтерка. – Собаки збиваються в зграї. В лісі їх сотні – щовечора чуємо, як виють, рвуть один одного. Рано чи пізно підуть у село. Вовки бояться людей, а собаки – ні, й це буде страшно. Проблема бродячих псів у громаді ще не критична, але вона розшириться.

Їх ще є шанс соціалізувати. Хочемо придбати ділянку під повноцінний цивілізований притулок. Це питання вже обговорено з місцевою владою. Але потрібні кошти. Потихеньку йдемо до цього. Наша мета – заклад з ветеринарією, кінологічним центром. Ми ж рухаємося в Європу, а там не заведено вбивати безпритульних тварин.

Допомога

17 кг корму на день з’їдають утриманці притулку «Дукат»; також кошти необхідні на засіб від бліх, глистів, стерилізацію тварин, щеплення. Ще потрібні будматеріали для вольєрів. Їх зводять із газоблоків, закладаючи можливість розібрати і перевезти в інше місце.

Якщо у вас виникло бажання допомогти притулку для тварин «Дукат»,

ви можете це зробити, сконтактувавши з Людмилою Гедзенюк: +380636852771.

Карта для поточних витрат притулку: 4441111400595132.