Волонтерська рота

Дата публікації: 23.03.2023

Жителька Нових Петрівців Ніна Степенко об’єднала близько сотні жителів громади й інших сіл, щоб допомагати фронту

 

Ніна Степенко рік тому почала в’язати шкарпетки для воїнів – а тепер ще й організовує відправку військовим допомоги цілими автівками

 

80 ПАР ШКАРПЕТОК

 

– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я вирішила, що з села нікуди не поїду. Але вже на третій день великої війни відчула, що треба щось робити, бо «дах їде». Тут якраз мені зателефонувала двоюрідна сестра Лідія Самійленко і каже: «Хлопцям з тероборони треба шкарпетки, нумо в’язати», – пригадує пані Ніна. – Вона має хорошу в’язальну машину, почала в’язати, а я зшивати. І відчула, що коли всі пучечки на пальцях працюють, моя нервова система заспокоюється.

 

Потім Ніна Степенко і сама взялася до в’язання. Впродовж березня 2022 року вони з Лідією Самійленко зв’язали 80 пар шкарпеток для хлопців з нашої тероборони.

 

НИТКИ – З КИЇВЩИНИ, БАЛТІЇ, ГРУЗІЇ…

 

З настанням тепла та городніх робіт в’язання поставили на павзу, але вже в жовтні минулого року ця ініціатива відродилася в новому масштабі.

 

– Якось гортаю стрічку Фейсбуку і бачу допис Ніни Дрозд – вона теж активна жінка, живе десь під Києвом, плете сітки для військових. Так от вона пише: «Дівчата, я зараз у Прибалтиці й тут мені дають нитки для в’язання, а я не вмію в’язати. Що робити? Брати їх чи ні?» Я одразу пишу: «Беріть, інші будуть в’язати». Потім її чоловік мені передав ці нитки. І поки я їхала з ними додому, то через Фейсбук назбирала цілу групу охочих долучитися до в’язання. Привезла цю партію, одразу роздали, почали в’язати. Далі жінка з Димера мені написала про нитки, передала їх автобусом. Потім жінка з Києва передала, тоді дочка моїх сусідів Василя і Віри Товстух з Тбілісі передала… – пригадує жінка.

 

Тим часом група в’язальниць усе зростала – тепер у ній 22 людини, здебільшого поважного віку. І в’яжуть вони не лише шкарпетки, а й паски, рукавиці, шапки, балаклави. Крім того, шиють подушечки-«піддупники» для танкістів.

 

 

ЗБИРАЮТЬ ДОПОМОГУ ЦІЛИМИ «ГАЗЕЛЬКАМИ»

 

Одна з дівчат, через яких жінки передають свої вироби воїнам, познайомила Ніну Степенко з військовими безпосередньо. Так і почали збирати допомогу ЗСУ цілими «газельками» ледь не щотижня.

 

– Починалося воно потрошку, хлопці приїжджали й одною машиною забирали, – каже пані Ніна. – Як це відбувається: я пишу допис у фейсбук-групі «Новопетрівська громада», що буде від мене їхати в п’ятницю чи суботу машина на фронт. І до мене починають у середу-четвер усе звозити люди, хвіртка не зачиняється! А я тільки стою на порозі й кажу: «Одяг – у гараж, продукти – в хату…», – сміється жінка.

 

Люди привозять усе – і те, що нав’язали, і сало, і варення, і консервацію, і огірки на сухі супи, і килими, і одяг… Тільки написав про якусь потребу – одразу приносять, ділиться волонтерка. Їй дуже допомагає в усіх справах та перевезенні чоловік Віктор Панасенко.

 

Везуть допомогу не лише з наших сіл, а й з Димера, Демидова, Литвинівки, Вишгорода, Києва… Була передача і зі США. Якось стільки навезли, що довелося чоловікам три ходки «газелькою» робити. Машини з допомогою їздять у бік Бахмута, Херсона, Дніпра, Харкова, Білорусі…

 

ПРОДАЛИ ЛИСТІВКИ – ПРИДБАЛИ БЕНЗОПИЛУ

 

– Хочу наголосити: так, я організаторка, але без людей, сама, я нічого б не змогла зробити. Одна людина – це тільки дві руки. Дуже вдячна всім, хто відгукнувся. Перерахувати їх важко, бо цих людей багато. Щоразу, коли привозять допомогу воїнам, думаю: Боже, оце бандерівці! Наскільки дружні, згуртовані! Багато людей думають: я не зможу допомогти, занижують собі планку. А цього не треба робити, разом ми можемо дуже багато, – переконана пані Ніна.

 

 

Допомагають і дорослі, і діти. Наприклад, учні Новопетрівської гімназії №2 постійно передають свої малюнки і патріотичні поробки. Перед Новим роком вони продавали у Вишгороді вітальні листівки, а на вторговані кошти придбали бензопилу та ланцюг до неї, а також смаколики для військової частини. Василь Великодний виготовив і передав більш ніж 40 буржуйок для військових, також свої буржуйки передавав Руслан Пономаренко. Допомогу передають отці Тарас Кобевка та Віктор Мамчур, учителька зі столичної 168-ї школи готує суміші з сухофруктів, смаколики, а діти додають до коробок зі смакотою веселі малюнки. І ще є багато постійних помічників та благодійників.

 

До речі, Ніна Степенко ретельно веде звітність – має окремий зошит для фіксації надходжень та витрат, та інший – де пише, кому і скільки передали в’язаної допомоги.

 

Якщо хочете долучитися, вам легко буде знайти пані Ніну у Фейсбуку.

 

Мабуть, саме так зростають й об’єднуються справжні громадяни.

 

– Мені потрібно тільки одне: перемога! – каже жінка.

 

© Текст і фото – Ольга Стукало