Як армрестлінг змінює життя

П’ять історій жителів нашої громади

25 лютого Петрівська громада приймала обласний чемпіонат з армрестлінгу. В ньому взяли участь майже 90 спортсменів з різних міст і районів. «Київське море» скористалося нагодою, щоб ближче познайомитися з нашими рукоборцями і дізнатися, як спорт впливає на їхнє життя

НА ПЕРШОМУ ЗМАГАННІ – ДРУГЕ МІСЦЕ

39-річний Анатолій Фабрицій почав займатися армспортом менш ніж два роки тому. Чоловік випадково побачив оголошення, де запрошували охочих узяти участь у відкритому чемпіонаті Петрівської громади з армрестлінгу.

Анатолій за освітою юрист, займається приватним бізнесом, до того зі спортом не був пов’язаний.

– Я взяв участь у тому чемпіонаті в категорії «чоловіки до 90 кг» і посів друге місце. Мені сподобалось, зрозумів, що це моє, – розповідає Анатолій. – Потім у нас були інші чемпіонати, були програші й виграші, вдавалося посідати перші місця на районному та обласному рівнях. На рівні України ми призових місць не вибороли, але побачили своїх суперників, зрозуміли їх. Побачили, як потрібно боротись, які акценти потрібно ставити.

На всеукраїнському чемпіонаті за порадою голови Київської обласної федерації армспорту і керівника нашого спортивного клубу «Нептун» Євгенія Пінчука Анатолій узяв участь у суддівському семінарі, потім ще в одному. Відтоді він виступає на змаганнях і як суддя.

– Армрестлінг – це спорт, який мотивує людину до постійного руху. Приділити на це годину в день – не так важко, – переконаний спортсмен. – В армрестлінгу всі рухи відпрацьовуються за столом. Не потрібно тягати важкі гирі чи щось подібне. Ми всі прагнемо розвивати цей спорт у нашій громаді й усій Київській області. Щоб не лише тут, а й у Білій Церкві, Борисполі, Броварах, Києві знали, що цей спорт живе, ми докладаємо багато зусиль, щоб він був квітучим і сильним.

ТРОЄ ДРУЗІВ РАЗОМ ПІШЛИ У СПОРТ

Дмитро Куценко, Ігор Герасимчук та Олександр Шматко – троє друзів-односельців зі Старих Петрівців. Вони захопилися армспортом ще у школі, а потім усі разом вступили до Національного університету фізичного виховання і спорту України.

– Усе почалося з того, що ми вдома з братами боролися за столом. Мене це зацікавило. Потім у нас у спортивному клубі у Старих Петрівцях з’явилася ця секція. Відбулися перші змагання, мені це сподобалося, я продовжив цим займатися, заохотив до цього друзів, – розповідає Ігор Герасимчук.

Олександр Шматко ділиться, що на перші змагання його запросив тренер Юрій Духота, який зараз перебуває у лавах ЗСУ. Там Олександр посів призове місце і це дуже мотивувало його йти далі.

– Це мій другий чемпіонат області. На першому чемпіонаті я, на жаль, призових місць не посів, але на цьому я намагаюся проявити себе, – розповідав юнак у перерві між змаганнями, на яких він виборов-таки третє місце у своїй категорії. – Цей спорт мене розвиває не тільки фізично. Тому що тренування мотивують займатись ще більше, досягати висот. Я хочу пов’язати своє життя з цим спортом, стати професійним армрестлером.

Дмитро Куценко, як і його друзі, займається рукоборством буквально півтора року. Його також надихають успіхи на змаганнях.

– Цей вид спорту допомагає мені розвивати руки, силу, реакцію, емоції. Я почав спілкуватися з багатьма людьми, це зовсім нові знайомства, зовсім інші люди. Це нас розвиває. Ми почали їздити по Україні, відкрили для себе дуже багато цікавого, – ділиться Дмитро.

Спортивний клуб «Нептун» і тамтешні тренери великою мірою визначили вибір хлопців.

– Те, що в нас у Старих Петрівцях розташовано цей клуб і там з’явилась ця секція, вплинуло на те, що я почав займатися цим видом спорту, – каже Ігор Герасимчук. – Це додає більше можливостей прокачувати свої навички та навчатися у найкращих. Узагалі моя мрія – стати чемпіоном світу. Планую наполегливо тренуватися, брати участь у змаганнях, набиратися досвіду та йти до своєї цілі.

ДОСВІД ЧЕМПІОНА

Тренер спортивного клубу «Нептун», суддя національної категорії, чемпіон світу, двічі чемпіон Європи, неодноразовий призер чемпіонатів світу з армрестлінгу Владислав Дзісяк прийшов до цього спорту з паверліфтингу.

– У паверліфтингу я досяг рівня майстра спорту. Якось були відновлені спартакіади різних професійних галузей, і підприємство, де я працював тоді, спортивний клуб «Сокіл» від ДАХК «Артем» у Києві, взяло участь у Спартакіаді авіабудівників України. Треба було виставляти команду. Були гирьовики, армрестлери, шахісти, настільний теніс, легка атлетика тощо. Паверліфтингу не було, тому я вирішив виступити з армрестлінгу. Почав тренуватися, і вже на четвертих змаганнях мені вдалося посісти друге місце у своїй ваговій категорії. Так я зрозумів, що це моє. Паверліфтинг я потихеньку закинув і почав цілеспрямовано займатись суто рукоборством. На той час мені було 37 років.

За п’ять років пан Владислав уже поїхав на чемпіонат Європи серед ветеранів, а наступного, 2010 року здобув європейську першість. До 2016 року активно виступав на чемпіонатах світу та Європи. У 2019 році переміг на Кубку світу у Словаччині. Саме завдяки спорту Владислав уперше побував за кордоном та зміг побачити світ.

– Зараз мені 54 роки, я досі продовжую брати участь у змаганнях, тренуюсь та треную інших, – каже Владислав Дзісяк. – Армрестлінг проявив у мене такі риси, як дисциплінованість, упевненість у собі, мужність, бажання бути лідером. Як то кажуть, охочих багато, а перше місце одне. І коли ти його досягаєш, то це, безумовно, додає впевненості у своїх силах. Це дуже класно!

Нашим героям спорт допоміг і допомагає зростати – і професійно, й особистісно. Бажаємо всім нашим рукоборцям нових вершин!

© Текст – Ольга Стукало.
Фото надані героями матеріалу