«Стугни», врятовані на березі Ірпеня

Невідомий подвиг Олега Собченка поблизу Гути-Межигірської

Перші дні великої війни. Росіяни хочуть прорватися до Києва. Невеликий підрозділ наших військових зайняв оборону на березі річки Ірпінь на узліссі – між Лютежем і Демидовим. У зоні його відповідальності Мощун, Горенка, Гута-Межигірська та територія аж до дамби

ДОБРО У БРОНЕАВТІВКАХ

«Між лісом і селом був великий луг, по якому, власне, Ірпінь і тече в бік Київського водосховища. Наприкінці лютого земля на лузі була вогкою. І в першу ніч вторгнення на цьому лузі застрягло три бронемашини. Дві наші «Варти» і БРДМ росіян. Одна «Варта» застрягла, друга стала її витягувати, і теж застрягла. Зрештою обидві кинули. Кажуть, тоді був бій, з нашої сторони були втрати», – згадує ті події у своєму дописі у Фейсбуці військовослужбовець ЗСУ, аеророзвідник Ігор Луценко (відомий громадський діяч, народний депутат восьмого скликання).

Побратим Ігоря Олег Собченко зважився на відчайдушний крок.

«В один з вечорів Олег туди злазив, і повернувся зі смачною сухою ковбасою. Виявилося, що у бронеавтівках повно добра двох видів. Перший – це суха ковбаса вищого ґатунку. Ми нею харчувалися ще довго після того: смачно, але не корисно. Другий – це… протитанкові ракети «Стугни», – пише далі Ігор Луценко. – …По-перше, тоді (як і зараз) такі протитанкові комплекси – дефіцит. По-друге, їх там було понад один чи два десятки, там були пускові установки, там був дорогоцінний нічний тепловізор, який бачить кілометрів на п’ять, вартістю, щонайменше, тисяч сто доларів».

Як зазначає військовий, це смертельне для росіян начиння кілька днів лежало під носом у ворога, і про це не знав ані ворог, ані наші. Рівень річки підіймався, машини за певний час мали піти під воду. Власне, пізніше так і сталося, але їх вміст вдалося порятувати…

ПІД РИЗИКОМ ОБСТРІЛІВ

«Спини у нас з Олегом були не те щоб у гарному стані, аби носити важкі ракети, – зізнається Ігор Луценко. – Тож окремою операцією було умовити солдатів піти разом у небезпечну «сіру зону», розвантажити «Варти», під ризиком обстрілів і вибуху цих небезпечних артефактів. Якби прилетіла міна чи навіть випадкова куля, тоді детонація цих боєприпасів стерла б на порох людей і машини. Спрацювала харизма. Олега завжди сприймали як досвідченого військового, у званні не менше офіцера, хоча ми були прості «старші солдати»-вогнеметники. В нього була особлива постава, якась козацька хвацькість і одночасно акуратність та стиль навіть у польовому одязі. Підсвідомо бійці бачили у ньому лідера. Тож хлопці з 72-ї наповнилися відвагою й колективно забрали з небезпечного лугу «Стугни»».

Потім Ігор Луценко знайшов військових, які успішно використали ракети за призначенням.

ПОГОВОРИТИ НЕ ВСТИГЛИ

Частина з врятованих ракет для «Стугни» дісталась Тетяні Чорновол, громадській активістці, народній депутатці восьмого скликання, командиру ПТРК «Стугна».

«…Коли я їх забирала, ми бачилися останній раз, це був десь п’ятий – сьомий день війни, але поговорити ми не встигли, прилетіли орківські вертольоти. Ми подивилися одне одному у вічі усміхнулися й розбіглися… Назавжди», – з сумом написала вона про ці події у Фейсбуці.

24 січня 2023 року Олег Собченко загинув від російського обстрілу у Вугледарі на Донеччині.

«Я подякувала б йому за ті ракети для «Стугни», що він мені передав під Лютежем, я показала б, що вони поцілили…», – зазначила Тетяна у своєму дописі.

КИМ БУВ ЗАГИБЛИЙ ГЕРОЙ

Олег Собченко жив у Корсуні-Шевченківському на Черкащині, був активним патріотом, учасником Революції Гідності, у 2014 – 2016 роках воїном полку «Азов», активістом, який боровся проти забруднення річки Рось. У лютому минулого року як аеророзвідник став до лав 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Поховали його 28 січня на батьківщині.

ЗАРАЗ СКЛАДНІШЕ, НІЖ ТОДІ

Загалом досвід лютого-березня минулого року Ігор Луценко не може назвати найскладнішим порівняно з теперішньою ситуацією.

– Там позиції все-таки були достатньо зручні – річка нас захищала від якихось непередбачуваних речей. І тоді росіяни не могли організувати такий масований артилерійський вогонь по наших позиціях, як це було вже потім на Донбасі, – пояснює військовий. – У нас були дуже великі втрати в Мощуні, але це було винятком, тому що через Мощун вони дійсно рвались. Хоча, звісно, в перші дні було дуже страшно, тому що не було зрозуміло, вистоїть Україна чи ні. Звісно, що таке воювати у набагато менш дружньому середовищі, я пізнав уже на Донбасі. Там було набагато важче, порівняно з Київщиною.

ЗАТОПЛЕНІ МАШИНИ ЗНОВУ ВОЮЮТЬ

ТОВ «Українська бронетехніка» передала свою техніку силам Територіальної оборони, Збройним силам та Національній гвардії в лютому 2022 року. В перші дні повномасштабного вторгнення українські військові отримали бойові машини, зенітні установки, міномети та боєприпаси до них на загальну суму понад 180 млн грн, розповіли «Київському морю» у пресслужбі ТОВ «Українська бронетехніка».

Ще до початку вторгнення РФ в Україну «Українська бронетехніка» провела навчання водійського складу сил Територіальної оборони, які планували використовувати автомобілі компанії для захисту держави.

«Наші автомобілі «Варта» брали участь в обороні Гостомельського аеропорту та в захисті столиці. Кілька машин, які прикривали бойові рубежі на річці Ірпінь, були затоплені. На цей момент всі вони вже відремонтовані та передані військовим для виконання бойових завдань», – повідомили у пресслужбі.

© Фото з архіву Ігоря Луценка