Тут пацієнти більш свідомі

Історія сімейної лікарки з Ізюма Тетяни Плецької, яка переїхала до Петрівської громади

– В Ізюм росіяни прийшли вже на третій день, і потім наше місто було під постійними авіаобстрілами. Ми виїхали, коли у сусідній дім прилетіло й винесло з першого по третій поверх. Чи вціліло наше житло, не знаємо. Місто зараз повністю окуповане, обстріли там не припиняються, зв’язку немає, дуже багато людей не можуть нікуди виїхати. У перші дні багато пацієнтів діставалися ще на підконтрольну Україні територію, а далі вирушали в Польщу чи інші країни, а тепер можна виїхати лише платно й у росію. Війна – це головна причина, чому я тут, – ділиться сімейна лікарка Новопетрівської амбулаторії загальної практики – сімейної медицини Тетяна ПЛЕЦЬКА.

Тетяна Віталіївна має понад сім років стажу. Закінчила педіатричний факультет, інтернатуру з сімейної медицини. Знайшла в інтернеті оголошення, що в Петрівській громаді потребують сімейного лікаря.

– Ми приїхали сюди наприкінці травня. З червня я вже почала активно працювати в новопетрівській амбулаторії. Тут громада зацікавлена в лікарях, є вузькі спеціалісти. Набираю декларації, маю вже більш як 400 пацієнтів. Думаю, це досить непогано як для терміну менш ніж півтора місяця. Пацієнти йдуть, хоча багато людей не задекларованих, але приймаємо всіх. До речі, звернула увагу, що в порівнянні з пацієнтами в інших регіонах, з якими я вже мала справу, тутешні більш свідомі, краще розуміють, що справді треба вакцинуватися від коронавірусу.

З однією з пацієнток ми поспілкувалися в коридорі лікарні. Наталя Василівна, жінка пенсійного віку, вже кілька разів була на прийомі в Тетяни Плецької.

– Вона мені сподобалася з першого ж дня. Дуже доброзичлива. Я вам скажу: хворого лікує слово. На першому ж прийомі вона так поговорила зі мною, що я вийшла в піднесеному настрої. У мене був сімейний лікар у Києві, але там мені не сподобалося. А ця лікарка дуже приємна, – розказала жінка.

Тетяна Плецька дізналася про існування Нових Петрівців лише навесні цього року. Пригадує:

– Коли ґуґл-мапи показали, що це село, подумала: боже, яке село, я не поїду! Але все ж таки ми наважились, і я зрозуміла, що ці села – не такі, які по всій Україні. Близькість до Києва теж великий плюс. Не шкодуємо. Сьогодні це, мабуть, найкраще місце, де тільки можна бути.