Російські обстріли, руїни й смерть дитини…

Як Петрівська громада пережила перші місяці війни

 

Ураган війни, на жаль, пройшов і по Петрівській громаді та приніс чимало руйнувань. Російські ракети й артилерійські снаряди пошкодили понад 120 будинків, 35 хат знищено повністю. Журналісти «Київського моря» об’їхали всі села нашої громади й на власні очі побачили наслідки «вітань», які залишив «русскій мір». Деталі в нашому репортажі

 

Згоріло все: хати, будівлі й машина

 

Так сталося, що з усіх сіл Петрівської громади найбільше постраждало найменше село – Гута-Межигірська. Тут практично не залишилося жодного цілого домоволодіння: 19 хат знищено повністю, ще понад 20 будинків мають серйозні пошкодження. Попри численні обстріли й значні руйнування, у селі постійно залишалося майже сорок людей, і це диво, що ніхто не загинув.

 

– У селі, мабуть, не залишилося жодного цілого вікна, – з сумом розповідає місцева мешканка Наталія Ковнацька, яка показує нам село, точніше те, що з ним сталось після російських обстрілів.

 

 

Прошиті кулями паркани, понівечені стіни будинків, пошкоджені дахи, майже повсюди видно наслідки пожеж – такий зараз вигляд має Гута-Межигірська.

 

– Отут була яма від влучання ракети, діаметр воронки, мабуть, був десь півтора-два метри, – показує Наталія на дорогу, якою йдемо, – але ми її вже засипали.

 

Разом з Наталією прямуємо в кінець вулиці Силкіна. Вона приводить нас на згарище.

 

– Зараз ми знаходимося на подвір’ї Порохні Василя Володимировича. Це житель Гути-Межигірської, який тут народився, прожив, побудував будинки. Було в нього майно, господарство, корова була, кури… Ну дуже багато господарства було, – говорить Наталія, показуючи нам руїни. – Він господарював із дружиною тут весь свій час, виховав дітей… І сьогодні це все, що залишилося від наступу, від агресії військ російської федерації.

 

 

Дві хати, сарай, господарчі будівлі, автівка – все згоріло. На початку березня тут рашисти знищили все. Що не було знищено вибуховою хвилею, спалено пожежею.

 

15 років будували, а втратили за мить

 

Йдемо далі. Впадає у вічі двоповерховий будинок без даху й вікон, самі голі стіни. Як згодом виявилося, це – хата матері-героїні Уляни Онищенко, в якої восьмеро дітей.

 

 

– 24-го числа (ред. – лютого) почали летіти вертольоти сюди, над нашою хатою… Штук 30 було. А 25-го числа вони вже почали тут війну нам. Ми були до 8-го числа тут, 13 днів сиділи в погребі, – пригадує ті події Уляна Миколаївна. – 12 людей сиділо в погребі, серед них п’ятеро дітей було своїх і двоє – чужих. З 24-го не виходили з погреба, тому що бомбили… Іноді тільки заходили в хату, готували їсти. Коли не стало світла, готували на каміні, добре, що він у нас був. Діткам варили кашу, в нас маленька дівчинка була, якій один рік, чужа, дочка забрала з собою.

 

Згодом пані Уляна разом із дітьми таки була змушена виїхати з села. 8 березня прийшов до неї зять і сказав збирати речі, бо є загроза, що в село зайдуть росіяни. А чоловік із сином залишилися корову доїти… Хату зруйнували 14 березня, о 5-й ранку в неї влучив снаряд, і вона згоріла. Сусіди встигли прибігти й випустити корівку з сараю.

 

– Я дуже хотіла повернутися додому, дуже плакала, тому що в хаті залишилось усе. Я поїхала була в тому, в чому й була вдягнута… – з болем розказує Уляна.

 

Багатодітна родина Онищенків будувала хату майже 15 років. Збирали гроші всі гуртом. Лише близько року тому утеплили хату.

 

– У мене було чотири корови, збирали копійку до копійки, щоб побудувати будинок. Ходила, шукала, де дешевше знайти матеріали. Всі кімнати, всі речі, що були в нас, просто знищені. У дітей у кожного була своя кімната – і на першому, й на другому поверсі, ми з чоловіком на першому жили. Старалися робити все так, «щоб було як у людей», щоб не казали: як багатодітна сім’я – то бідні. А старалися, щоб було все для діток, – зазначає Уляна Онищенко.

 

Нещастя прийшло й до Володимира Грицаєнка. Його хату зруйнували вщент – під фундамент. Уціліла лише піч із димоходом (головне фото до цієї публікації).

 

– Хіба можна мирне населення так обстрілювати?! – обурюється дідусь, – усе понівечили. Ви пам’ятаєте твір Тараса Григоровича Шевченка, пам’ятаєте, – «Розрита могила»? «Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?» Що вони тут шукали?! Не своє шукали, а наше…

 

У Володимира Івановича в хаті була кухня, дві кімнати: ліворуч від печі – одна кімната, а праворуч – друга. У будинку було водяне опалення.

 

– Так понівечили… Дивіться! Навіть відірвало котел, колесо пробило. Це якоюсь касетною бомбою було завдано удару… Подивіться, якої товщини оцей стовп, – показує Володимир Грицаєнко на товстий металевий стовп, який тримав ворота, – наскрізь його пробило! Подивіться… Це фашистський почерк!

 

Одні руїни, навіть туалету не лишилось. Ворота посікло осколками, все в дірках.

 

Повертаючись з Гути, заїжджаємо до Лютежа. Там десь два десятки хат пошкоджено. Хоч і села розташовані поруч, але Лютежу пощастило більше.

 

Трагічний день

 

17 березня 2022 стало трагічним днем для Петрівської громади. Тоді рашисти за кілька хвилин до 14 години з інтервалом в одну хвилину запустили дві ракети. Одна влучила в багатоквартирний будинок у Нових Петрівцях, через що загинула дитина, а інша поцілила у город приватної садиби у Старих Петрівцях. Там, на щастя, ніхто не загинув.

 

– З цивільних ми маємо одну жертву, – розповідає на місці трагедії Петрівський сільський голова Радіон Старенький, – якраз ми стоїмо біля цього будинку восьмиквартирного, де загинула дитина – дворічний хлопчик.

 

 

Ракета повністю зруйнувала ту частину квартири, де спала дитина. Мама хлопчика з іншою дитиною перебували в сусідній кімнаті – вони залишились живі.

 

Зовсім поруч дитсадок «Петрик», який ще не введений в експлуатацію. Вибухова хвиля від удару ракети повибивала в ньому вікна, близько 40 % потребують заміни.

 

Друга ракета впала у Старих Петрівцях. Тут усі живі, проте шкоди від обстрілу теж чимало.

 

– Приблизно глибина була 5 метрів, ширина – десь до 12 метрів, – так місцевий мешканець Юрій, який живе по сусідству, описує розміри воронки, що утворилася внаслідок влучання ракети. – Скоріше за все, це була ракета класу «повітря – земля»… Зруйновані всі вікна, пошкоджений дуже дах. Тут дерев’яна будівля – постраждала теж капітально.

 

 

Пошкоджені й сусідні будинки. Старопетрівчани кажуть, що дуже погано, що прилетіла ракета, але дуже добре, що в город, бо інакше точно загинули б люди…

 

Снаряд… на сніданок

 

Постраждав будинок і в подружжя Осінських, яке також живе у Старих Петрівцях.

 

– Ми якраз поснідали, з чоловіком сиділи на дивані. І воно як грякнуло, то все скло полетіло нам в обличчя, бо ми сиділи навпроти вікна. Ось так це і трапилося. Ми за 15 хвилин зібралися й бігом звідси побігли, бо я була в паніці, – згадує Євдокія Осінська. – У нас підвал був. Ховалися в підвалі. А це ми не думали, що воно так різко станеться. Десь, мабуть, «Гради» пішли, і воно як бухнуло – аж хата піднялася!

 

Кому відшкодують збитки?

 

За словами Петрівського сільського голови Радіона Старенького, у Петрівській громаді від російських обстрілів загалом постраждало понад 120 будинків.

 

– На сьогодні від мешканців будинків, які були пошкоджені, оформлені належні звернення, відповідні документи подані до Національної поліції. Також сільською радою проведене актування цих об’єктів, сформовано відповідний реєстр, згідно з яким передбачається виділення коштів з державного бюджету на відновлення винятково вікон і покрівель у тих об’єктах, в яких потрібно тільки ці роботи провести, – зазначив Радіон Старенький. – Якщо, звичайно, повністю зруйнований будинок, поки що про його відновлення не йдеться. Пізніше, зрозуміло, це буде вирішуватися.

 

Бережіть себе

 

Війна, на жаль, триває. Ми всі сподіваємось, що громаду більше обстрілювати не будуть і нового наступу росіян на Київ теж не буде. Наразі цілковиту безпеку гарантувати ніхто не може. Влада громади просить усіх без нагальної потреби поки не поспішати повертатися в наші села, особливо це стосується жінок та дітей.

 

Текст і фото – Михайла Малініна