Олексій Данчин: «Орки з Київщини не від ступали – вони драпали!»

    Начальник Вишгородської районної військової адміністрації розповів про те, як зупинили наступ росіян на Київ, про два види мінувань, які здійснював ворог, чому не всі охочі отримають статус учасника бойових дій, як тікали орки з Вишгородщини та чому не можна гуляти в лісі

     

    – Олексію Олександровичу, почнімо з опису загальної ситуації не лише у Вишгородському районі, а й у Петрівській громаді.

     

    – Вишгородський район, з формального погляду, – аж до кордону з Білоруссю (з 17 липня 2020 року – прим. ред.). Це ж у нас сім територіальних громад. Дві міські – Вишгород і Славутич, три селищні – Димерська, Іванківська, Поліська, та дві сільські – Петрівська та Пірнівська. Локально у кожного своя історія. Якщо ми говоримо окремо про Петрівську громаду, то, більш-менш, ситуація у нас – нормальна.

     

     

    – Де найбільші були бої?

     

    – Окрім Полісся, у нас бойові дії були в районі села Козаровичі. Там і авіація, і артилерія, і мінометний вогонь… Зруйнована дамба. Якщо туди поїхати, там видно, що сталось як з одного, так і з іншого боку. …На Іванківщині – це Кухарі, Підгайни, Слобода Кухарська… З Червоного проривалися на Гуту-Межигірську, але наші їх розбили.

     

    – Чи правильно я розумію, що руйнування дамби теж допомогло зупинити ворога…

     

    – Унаслідок бойових дій Козаровицька дамба була зруйнована… Це відіграло вирішальну роль у тому, що з цього боку ворог не зміг пройти, оскільки вода з Київського водосховища хлинула в річку Ірпінь. Там же перепад висоти в різних місцях – від 6 до 8 метрів. І ті численні «чудові» понтони, які вороги наводили на річці Ірпінь в районі Мощуна, потонули. От так якось вийшло… (ред. – сміється).

     

    – Ми всі чули про чималу кількість мінувань. Наскільки зараз безпечно на території Вишгородського району?

     

     

    – Я хочу ще раз окремо попросити всіх максимально утриматись від того, щоби заходити до лісу, не важливо, де він, – це була звільнена деокупована територія чи територія Петрівської громади. Тому що, на жаль, ми маємо два види мінувань. Перше – це внаслідок обстрілів, і ми не знаємо, де ще знаходяться нерозірвані снаряди, мінометні міни і тому подібне, де ще нам припасли вороги «сюрпризи».

    Другий вид мінування – це коли вороги, відступаючи, залишали розтяжки, мінні пастки, мінували все-все-все, що тільки могли замінувати, – поля, ліси, все, що завгодно. Під час спроб росіян прорватися до Петрівської громади, вони неодноразово здійснювали ті, чи інші, скажімо так, диверсійні рейди, і ми досі не розуміємо, чи точно стовідсотково у нас відбулося розмінування. Чому? Щоб ви розуміли: на території Київської області за цей місяць військових дій було використано в три рази снарядів більше, ніж за всю Велику Вітчизняну війну на цій території…

     

    – Що зараз влада робить для зміцнення оборони району та окремих громад? Які роботи проводяться?

     

    – Важливо також усвідомлювати, що загроза повторного вторгнення нікуди не зникла… Ви ж розумієте, що не можу все сказати… Роботи зі зміцнення оборони тривають… Жителів Петрівської громади можу заспокоїти. Друзі, в гостру фазу війни нам вдалося захистити громаду від прориву російських військ і окупації, тоді в перший день, 24 лютого, через Чорнобильську зону зайшло більше 2000 одиниць техніки. І ми в таких умовах змогли їх зупинити по рубежу річки Ірпінь. Тому і зараз особливо хвилюватись не треба. За ці два місяці війни Збройні сили України стали значно сильніші й досвідченіші. Оця химера, під назвою друга армія світу, виявилась армією мародерів, ідіотів та бездарів…

     

    – Батальйон територіальної оборони вже повністю сформований?

     

    – Ми налагодили роботу, комплектування триває, контракти підписуємо… Але в перші дні війни, аби захистити наші громади, ми видавали зброю всім охочим захищати свій дім. Бо треба було швидко приймати рішення щодо підтримки громадського порядку і захисту від ворога нашого району. Як житель Петрівської громади я пишаюсь тим, що багато односельчан були готові зі зброєю в руках захищати власні домівки.

    Але є й інша сторона: після того, як росіяни з Київщини повтікали, до мене тут черга охочих стояла з вимогою дати статус учасника бойових дій. Я всім відповідаю: «Хлопці, я не знаю, де ви воювали. Але я знаю, хто дійсно брав участь у бойових діях. Давайте завтра о 12.00 я запрошую сюди хлопців з 72-ки (ред. – 72-бригада), осіб тридцять, і ви їм розповісте, де і в яких бойових діях ви брали участь. Вони вас послухають і мені скажуть або про те, як ви разом в одному окопі відстрілювались, або ні… Може, дійсно, ви там воювали, а я не знаю. То що, кликати військових?» На що мені відповідають: «Та ні, не треба, ми тільки спитати».

     

    – Як відступали росіяни?

     

    – Коли я після звільнення Київської області відразу проїхався наступного дня по всіх місцях, то зрозумів, що росіяни, відступаючи, знищили майже всі мости на території Вишгородського району. Особливо в Іванківській територіальній громаді, в Поліській. У нас же, за моїм підрахунком, 21 міст підірвано – великий, малий, неважливо. І я для себе зрозумів, коли побачив Кухарі, Підгайни і так далі, що вони підірвали їх не тому, що вони, мабуть, хотіли нам нашкодити, Україні… А перш за все тому, що вони драпали. Тобто 95-та бригада настільки щільно і потужно здійснювала контрнаступ у цьому Іванківському напрямку, що вони просто драпали, розуміючи, що якщо вони не знищать тотально кожен місток через кожну маленьку річечку, то може закінчитися тим, що оте основне угрупування, яке розташовувалось у нас на Бучанському та Ірпінському напрямках, потрапить у котел. Ось така у нас історія по Вишгородському району.

     

    Читайте також

    Воїни світла, воїни добра

    Читати далі

    Олександр Мороз: «Самовіддача наших добровольців на найвищому рівні!»

    Читати далі

    Вимушено переселені

    Читати далі

    Російські обстріли, руїни й смерть дитини…

    Читати далі

    Гуртом легше й громаду боронити

    Читати далі

    Олексій Данчин: «Орки з Київщини не від ступали – вони драпали!»

    Читати далі

    Купила мама мені коня

    Читати далі

    Що робитимете, якщо завтра війна?

    Читати далі

    Зберігаємо спокій, чистимо кулемети

    Читати далі

    Учитель року з Нових Петрівців

    Читати далі

    Парк, водогін, метал-центр – амбітні плани на 2022 рік

    Читати далі

    Юрій Духота: «Ніколи не пізно займатися армрестлінгом»

    Читати далі

    13 млн грн штрафу – на сміттєзвалище в громаді

    Читати далі

    Найкращі учні громади отримали стипендії від місцевої влади

    Читати далі
    «Ватутіну тут не місце», – так вирішили жителі села Старі Петрівці й підтримали перейменування вулиці на Українську

    Вулицям – нові назви!

    Читати далі

    Нова директорка школи

    Читати далі

    День, який усіх нас змінив…

    Читати далі

    Близько 400 жителів громади увійшли до добровольчого формування

    Читати далі

    Збитки для громади – мільйони гривень, для бізнесу – мільйони доларів

    Читати далі

    Сплатіть рахунки

    Читати далі

    50 тонн продуктів для нашої громади

    Читати далі

    Лютіж проти московського патріархату

    Читати далі