Сила Незалежності — в кожному з нас

Цього серпня Україна відзначила 35-ту річницю Незалежності. Знаменну дату ми зустріли в умовах п’ятого року повномасштабного вторгнення. Росія щодня намагається знищити нашу державу, наші міста й села, позбавити
нас майбутнього. Але за цією тривалою війною є також інша правда: ми вкотре доводимо, що Незалежність для українців — не просто рядок у календарі чи пам’ятний день, а щоденна робота, вибір і боротьба

Хтось захищає Незалежність зі зброєю на передовій, щодня ризикуючи своїм життям. За це їм наш низький уклін і безмежна вдячність. Хтось у тилу працює у волонтерських хабах, на виробництвах, у полях, лікарнях, школах, забезпечуючи життя країни
та допомагаючи війську її захищати.

Незалежність — це не лише право мати власну державу. Це — право самим визначати, як жити на своїй землі, ким бути, чого прагнути і яким бачити своє майбутнє. І сьогодні українські сімнадцятирічні користуються цим правом: обирають професію, вступають до університетів і самостійно планують власне життя.

Випускники нашої громади цього літа також вступали до вишів. Вони обирали авіаційну інженерію, міжнародну економіку, менеджмент та інші спеціальності. У темі номера ми розповідаємо про одинадцятикласників Петрівської громади, які вже
стали студентами. Про складання НМТ, вибір вишу та конкуренцію при вступі читайте на 4–5 шпальтах.

У матеріалі на 6 шпальті — розповідь з артстудії, де діти малюють звичайною аквареллю. Після важких ночей з обстрілами і черговими тривогами вони сідають за столи, змішують фарби й виводять на папері різні яскраві образи. Малювання дає їм змогу видихнути і зберегти спокій.

Підтримка української Незалежності давно вийшла за межі географічних кордонів, об’єднуючи людей за тисячі кілометрів від дому. На 7 шпальті — історія Ірини Рибитви, яка понад 15 років живе у США. При українському соборі поблизу Вашингтона вона разом з іншими діаспорянами збирає для Петрівської громади й нашого війська дрони, сухпайки, дефібрилятори та іншу допомогу. Можна мешкати за океаном, але залишатися частиною свого села й підтримувати земляків.

А на 8 шпальті читайте про те, як у Нових Петрівцях напередодні 24 серпня приготували та освятили пироги для військових. Частину випекли парафіянки храму, решту придбали у хлібозаводу й передали гостинці для бійців Нацгвардії та поранених у реабілітаційному центрі. У цій простій історії — тепло дому, турбота і вдячність тим, хто захищає Україну.

На тій же шпальті читайте про те, як у Нових Петрівцях ветерани традиційно підняли державний прапор, а в Лютежі мешканці передавали синьо-жовтий стяг з рук у руки під час акції «Прапор у руках поколінь». 35 років тому Україна отримала
можливість сама визначати своє майбутнє. Сьогодні за це право ми платимо надзвичайно високу ціну.

Але майбутнє — це не те, що настане після війни. Воно починається вже зараз: із вибору професії, дитячого малюнка, допомоги військовому, планів на наступний рік і, звісно, оборони країни.

Олександр Сагура, засновник
газети «Київське море»