Право на власне майбутнє

Наприкінці червня наша країна відзначила День Конституції. Попри п’ятий рік повномасштабної війни, яку веде проти нас росія, Україна не просто вистояла, а й зберегла свою державність і всі її фундаментальні атрибути.

Сьогодні ми боремося саме за те, щоб не чужі, нав’язані силою закони визначали наше майбутнє. Відстоюємо право самостійно визначати правила, ухвалювати рішення та жити у своїй державі.
Перша стаття нашого Основного Закону чітко проголошує Україну суверенною та незалежною, а
третя — визначає, що людина, її життя, здоров’я, честь і гідність є найвищою соціальною цінністю. За ці принципи на фронті і стоять наші захисники. Також Конституція України гарантує нам право на безпечний розвиток і свободу, які є фундаментом для існування майбутніх поколінь.
І саме літньому дозвіллю, відпочинку та безпеці дітей і молоді Петрівської громади присвячено
центральний матеріал цього номера на 4-5 шпальтах. У великому огляді наші журналісти дослідили літні будні місцевої малечі. Розповідаємо про тренування у футбольних клубах і творчі гуртки в будинках культури. Окрему увагу приділили безкоштовним путівкам на Прикарпаття й оздоровленню за кордоном, які надаються дітям пільгових категорій. Ми також публікуємо важливі поради психологів щодо безпеки підлітків, адже влітку відповідальність за їхні життя повністю лягає на плечі батьків. Проте за кожним відносно мирним днем нашого тилу, за кожною
дитячою усмішкою та літнім відпочинком малечі стоїть найвища і найтрагічніша ціна.

На 6 шпальті ви знайдете історію, від якої стискається серце. Це розповідь про нашого земляка, 60-річного активіста Миколу Ковтуненка, якого в громаді всі знають як дядю Колю. Уже понад
три роки він добровільно бере на себе найважчий обов’язок — супроводжувати загиблих героїв у їхню останню путь «на щиті». Його чорний джип із технікою для озвучення став символом скорботи й водночас найвищої шани від громади. Військові довіряють йому настільки, що
просять у заповітах: «Якщо загину, нехай мене поховає дядя Коля». Життя в громаді триває у постійному контрасті між болем і прагненням зберегти красу.

На 7 шпальті ми розповідаємо про всеукраїнську виставку півоній, яка в середині червня відбулась у Лютежі. Квітникарі об’єдналися, представили понад 600 сортів цих квітів і залучили
чотири тисячі гостей, перетворивши захід на потужний благодійний збір. Завдяки донатам вдалося зібрати 214 тис. грн для прикордонників загону «Сталевий кордон». Як зауважила організаторка Юлія Філон: «А ти сій квіти. Навіть якщо завтра — кінець світу».

На 8 шпальті читайте про те, як у Лютежі відзначили традиційне свято Івана Купала. Цей етновечір на березі озера, де молодь водила танки́ і плела віночки, став можливістю доторкнутися до нашої культурної спадщини. Показово, що захід перенесли на два дні через похорон захисника, адже пам’ять про полеглих завжди на першому місці.

Ми тримаємося разом, бо наша громада, за словами згаданого дяді Колі, «як віник зав’язана — пучечок до пучечка». Шануймо наші закони, бережімо дітей і пам’ятаймо тих, хто віддав життя за нашу Свободу.

Працюймо на перемогу. Слава Україні!

Олександр Сагура, засновник газети «Київське море»