Назавжди в наших серцях

У січні громада втратила чотирьох захисників

Служив у розвідці

3 січня Петрівська громада провела в останню путь Володимира Радченка, 1983 року народження. Володимир народився і навчався в Києві. Проте майже двадцять років його життя були пов’язані зі Старими Петрівцями, де він жив, трудився і був частиною громади. До війни захисник працював в автомайстерні «В2В Техсервіс».

— Наприкінці 2024 року Володимир підписав контракт з Головним управлінням розвідки. Служив у громаді, працював у тилу, виконуючи свій обов’язок чесно й відповідально, — розповів Петрівський сільський голова Радіон Старенький.

31 грудня 2025 року Володимир помер після операції на серці. У військового залишилися дружина, син і донька. Попрощатися з Володимиром прийшло багато людей. Приїхали і його однокласники з Києва. Для них він назавжди залишиться Вовчиком — саме так, по-доброму і з любов’ю, було написано на одному з вінків: «Вовчику від однокласників».

Володимира Радченка поховали на кладовищі у Старих Петрівцях. Світла пам’ять про чоловіка назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав. Щирі співчуття дружині, дітям, рідним і близьким.

Прослужив менше року…

5 січня у Нових Петрівцях попрощалися із солдатом Владиславом Іванчею, 1999 року народження.

— Такий молодий, тільки нещодавно одружився, жити й жити, — із сумом казали люди.

Проводжати Владислава прийшла величезна кількість людей, за похоронною процесією їхала ціла колона машин: у кожній квіти й українські прапори.

Прощалися з Владиславом у батьківській хаті та будинку, де він мешкав з дружиною. А потім процесія рушила до собору в центрі Нових Петрівців. Мати, дружина та інші родичі всю панахиду не відходили від труни. Прямо до собору, де відспівували полеглого захисника, для його матері викликали «швидку», яка потім супроводжувала до кладовища. Біль матері, дружини і близьких родичів розділило все село — на очах у людей бриніли сльози.

— Я вчила і Влада, і його дружину. Влад був хорошою, відповідальною та позитивною дитиною, — розповідає директорка Новопетрівського ліцею Алла Тишковська.

Владислав Іванча був мобілізований у лютому 2025 року, а у грудні загинув на Запорізькому напрямку. Проходив службу у 33-му окремому штурмовому полку, рота РЕБ, старший солдат, оператор 1 відділення радіоелектронної боротьби з безпілотними літальними апаратами. Спочатку боронив Україну на
Сумському напрямку, згодом — на Запорізькому.

Щирі співчуття родині та друзям Героя.

Будував і захищав

24 січня, у морозний день, Нові Петрівці прощалися із 48-річним Віктором Наконешним.

У мирному житті захисник був будівельником — простою доброю людиною, яку знали в громаді. У Віктора була кохана жінка, вони були разом 10 років, пара обвінчалася й будувала спільні плани.

— Торік восени Віктора мобілізували до лав Збройних сил України, під час служби на Краматорському напрямку він зазнав поранення. Коли медики везли Віктора до лікарні, вороги поцілили в їхній автомобіль… Віктор не вижив, — розповідає сусідка Ксенія Вовкодав.

Героя ховали в закритій домовині.

Попри мороз, петрівчани утворили живий коридор із квітами на знак любові, вдячності та пам’яті. На очах у всіх присутніх були сльози.

— Синочку, ти такий ще молодий… Чому і на кого ти покинув мене? — повторювала мати захисника.

Відспівали Віктора в храмі у центрі Нових Петрівців. Поховали на кладовищі, що біля музею.

Щирі співчуття рідним і близьким, які втратили не просто чоловіка, сина й друга. Цілий світ…

Молодий десантник

26 січня у Нових Петрівцях — знову чорний день, жалоба та сльози. Прощалися з 26-річним Михайлом Хильком. Добрим. Усміхненим. Живим у спогадах і навіки молодим.

Михайло закінчив Новопетрівський ліцей, мав багато друзів, любив життя і мріяв про майбутнє. Одружився, вірив у щасливу долю, але повернувся додому на щиті — дорогою, встеленою квітами.

У жовтні 2020 року Михайло був призваний на строкову службу, він обрав Десантно-штурмові війська. Повномасштабне вторгнення застало його за місяць до демобілізації. Замість повернення додому, хлопець став на захист Миколаєва. У червні 2022-го підписав контракт і воював на Донецькому напрямку.

У храмі в центрі Нових Петрівців не було байдужих. Люди плакали, тримаючи свічки.

Найважче було дивитися на бабусю загиблого воїна.

— Михайлику, ми ж тебе чекали… Ти повернувся, але не так, як треба. Тепер залишилися самі фотографії… — з розпачем повторювала вона над домовиною.

Поховали Михайла на кладовищі, що біля музею. Рідним і близьким — щирі співчуття.