Надія Кирієнко: «Вишивання зцілює душу»

    Надія Михайлівна все життя провела у Лютежі. Після школи закінчила технікум радіоелектроніки. Тридцять три роки відпрацювала у сільській раді начальницею військово-облікового столу. Виростила трьох дочок. А на пенсії почала вишивати. Її роботи прикрашають місцевий Храм Різдва Пресвятої Богородиці, оселі рідних і друзів. А дім самої майстрині став справжнім музеєм

    – Надіє Михайлівно, як давно ви вишиваєте?
    – Стала вишивати, коли пішла на заслужений відпочинок. А до цього – щодня на роботі, троє дітей, город, хвора свекруха. Не до того було. Вільний час намагалися разом із сім’єю проводити. Нові місця подивитися – всю Україну об’їздили. Завжди на виставки квітів ходила. Вистави, музеї. Вдома просто сидіти не доводилося.

    – А тепер ви на пенсії, і це внесло свої корективи?
    –Так, я вийшла на пенсію взимку, нічого було робити. Я просто сиділа. Й дійшло до того, що був нервовий зрив. Тридцять три роки я пропрацювала у сільській раді. День у день виходила на роботу, а тоді сіла, бо просто нічого робить. І моя мама, Царство душі її (вона вишивала, і моя бабуся теж вишивала), говорить: «Бери вишивай». Знаєте, це врятувало мене. І я почала вишивати запоями. Знаю, що чоловік із роботи прийде, а мені треба щось приготувати їсти, а в мене тут вишивається, і так складно йде. Думаю, от швиденько – і так до ночі. Влітку ніколи зараз вишивати. А тільки настає осінь, впорались із городом, так я сідаю за вишивку.

    – Виходить, що вишивання врятувало вас під час нервового зриву?
    – Так, клопітка робота, але того варта. Так, щоб сидіти і нічого не робити, не можу. Треба, аби весь час руки щось робили. Коли помер тато, мама дуже плакала. Нічим її не могли заспокоїти. А я в Почаєві купила ікони й попросила маму вишити для мене рушник на ті ікони. Вона погодилася. А потім сказала: «Боже, ти мене врятувала». Вона мені вишила рушник, сестрі – і так заспокоїлася. У неї була хвороба Паркінсона. Вона не могла, бідненька, ту ниточку всунути, а все одно вишивала.

    Тисяча доларів за вишиту ікону

    – Ваш дім став справжнім музеєм…
    – Я вже 15 років на пенсії. За цей час багато вишила, тому зараз безліч своїх робіт дарую. Знайомим, кумам, хрещеникам, однокласникам. Якісь серветки вишиваю до свят. До Великодня вишила цілу купу – роздарувала. Грошей не треба мені, просто на добру згадку про мене. Церкві подарувала три великі рушники. Треба було вишити «Христос народився! Славімо його!», «Христос серед нас» – і ще до Благовіщення. Отець Андрій, як треба, питає, чи можу зробити, – я вишиваю.

    – Ікони?
    – Було 35-річчя Вишгородського району, я вишила тоді першу велику ікону дітям, вони переходили до нового будинку. Це був їм на добру долю мій оберіг. Один чоловік сказав: «Я вам даю тисячу доларів, тільки продайте мені». Я запропонувала йому вишити іншу ікону, але то буде нескоро. А цю я робила для своїх дітей, вклала туди душу – і не продала її.

    – Скільки часу треба, аби ікону вишити?
    – Найдовше вишивала Сікстинську Мадонну – чотири місяці. Велика ікона, дуже дрібним хрестиком. А якщо наполегливо сидіти, за місяць-півтора можна велику (60х50 см) ікону створити. Але це треба сидіти й тільки вишивати.

    – То ваші роботи можна купити?
    – Загалом на продаж не роблю. Але на одне весілля вишила три рушники. Моїй старшій внучці – 21 рік. Для неї вишила п’ять рушників і серветки – весь набір в одному тоні лежить у мене, чекає на весілля.

     

    Чаювання з портретом Кобзаря

    – Чи бувало, щоб якась робота не вдавалася?
    – Одну роботу починала, закидала й таки викинула – грузинська ваза. Таке рябе виходило. Може, треба було її однотонною зробити. Чимало вишила, не сподобалося – й викинула. А так, якщо беруся за роботу, то таку, щоб мені подобалася, лише тоді починаю вишивати.

    – Які улюблені сюжети?
    – Багато квітів, природи, ікони; є вовки, портрет Шевченка. Була річниця, дочка каже: «Ти портрет вишила, рушника повісила, тоді ми йдемо до тебе чай пити». Спекли торт – святкували день народження Кобзаря. Крім картин, вишиваю подушки, рушники, серветки. Схеми купляю на базарах. Буває, що кольори сама добираю. Іноді запропоновані кольори мені не подобаються, я їх міняю, аби були мені до душі.

     

    🟢 Марія САМАНЮК. Фото – Олександр ЦИПЕНЮК

    Читайте також

    «Червона зона» й нові виклики для мешканців громади

    Читати далі

    Бронетехніка з Нових Петрівців

    Читати далі

    Максим Горобей: «Хочу присідати з вагою 400 кг»

    Читати далі

    Один день із життя поліцейських офіцерів громади

    Читати далі

    Віталій Жаврук: «Ми могли закінчити війну в 2015 році»

    Читати далі

    Корпусні меблі із самого серця Старих Петрівців

    Читати далі

    Лютежу – 1046 років!

    Читати далі

    Не пали, а компостуй! Це просто – зміни відчуй

    Читати далі

    Де знайти сімейного лікаря?

    Читати далі

    Крафтова броварня під старопетрівським лісом

    Читати далі

    Знову до школи

    Читати далі

    Надія Кирієнко: «Вишивання зцілює душу»

    Читати далі

    День відкритих дверей

    Читати далі

    Наші перемоги та досягнення

    Читати далі

    Нові світлофори

    Читати далі

    Буде все: світло, дороги й навіть вода

    Читати далі

    Комунальники готові чистити дороги від снігу

    Читати далі

    Димерський ККП зігріє мешканців у Нових Петрівцях

    Читати далі

    «Лютізька левада» перемогла на GOLDenFest

    Читати далі

    Статистика щодо ситуації у Київській області

    Читати далі

    Відсторонення невакцинованих робітників

    Читати далі

    Три роки – інноваційному заводу в Нових Петрівцях

    Читати далі